Спецпроект

Історія Голоду: "Мою прабабусю врятував сон, який вказав на сховок із зерном"

Уві сні до неї прийшла жінка та сказала: "Агафіє, чого ти плачеш? Он же ж у вас стільки зерна за стіною". Прадід пробив дірку - виявилося, стіна була подвійною. В ніші справді було заховане зерно.

У моїй родині є майже чарівна історія, що трапилася під час Голодомору.

Звісно, поєднання слів "чарівний" і "Голодомор" - немислиме в сучасному контексті. Але нехай це буде моїм особистим замінником церковних панахид, моїм особистим світським способом згадати.

Жіноча гілка батькової родини корінням сягає глибоко в Маріуполь і Бердянськ.

Прадід Василь Варфоломійович Головко працював бухгалтером у селах Бердянського району.

У 1930-тих в пошуках кращої роботи прадід і його дружина Агафія переїхали в Маріуполь. Родина купила хатку в передмісті.

Коли почався Голодомор, однієї ночі прабабусі наснився сон. Уві сні до неї прийшла жінка та сказала: "Агафіє, чого ти плачеш? Он же ж у вас стільки зерна за стіною".

Мій прадід Василь Головко у 1910-тих роках

Вранці прабабуся розповіла про сон. Прадід декілька днів матеріалістично вагався, чи варто псувати стінку, а потім таки взяв сокиру і спробував стукнути.

Пробив дірку - виявилося, стіна була подвійною. В ніші справді було заховане зерно. Завдяки цьому родина протрималася та продовжила свій шлях.

Кажуть, до родини Василя Варфоломійовича в хаті жила заможна родина. Імовірно, розкуркулена чи репресована. На жаль, про цю родину нічого не відомо.

Цю сторію мені розповів тато, йому - його старший брат, якому одного разу ніби випадково про це розповіла матір, тобто моя бабуся.

Моя бабуся в 1946-ому. Коли в стіні знайшли рятівне зерно, їй було сім років

Як бачите, пам'ять не передалася прямо - їй довелося пройти довгий шлях і багато фільтрів. Так рухається пам'ять чи не в кожній родині - криво.

А ви вже поговорили зі старшими родичами? Якщо ні, то хапайте тортик і диктофон - і гайда в гості.

Ірина СЛАВІНСЬКА - викладач кафедри теорії та історії світової літератури Київського національного лінгвістичного університету. Літературний оглядач "УП. Життя".

Детальніше про проект "Історія Голоду. Розкажіть, як ваша родина пережила 1932-1933 роки" читайте тут.

Ірина Цибух: Посмертний лист Ірини Цибух

Журналістка, медик добровольчого батальйону "Госпітальєри" Ірина Цибух із позивним "Чека" загинула на фронті 29 травня, їй було 25 років. Посмертний лист опублікував брат Ірини Юрій.

Петро Долганов: "Зміщення акцентів", чи пошук істини? Якою має бути українська відповідь на інструменталізацію пам’яті про Голокост під час війни

Успішний і вільний розвиток студій Голокосту – вже сам по собі засвідчуватиме абсурдність аргументів кремлівської пропаганди. Детальніше вивчення тих напівтонів, до інструменталізації яких часто вдаються російські пропагандисти, – чи не найкраща "зброя" в контрпропагандистській діяльності.

Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.