CБУ знайшла місце поховання бійця НКВД. ФОТО

Служба безпеки України передала рідним полеглого захисника Києва відомості про місце його загибелі.

Про це повідомляє прес-служба СБУ.

"Нещодавно до Управління СБ України у м. Києві звернулися представники патріотично-пошукового об’єднання "Дніпро-Україна" з проханням допомогти розшукати рідних загиблого у роки війни бійця 227-го полку військ НКВС Єлисєєва Микити Андрійовича, - йдеться в повідомленні. - Відомості про цього воїна стали відомі ... в результаті розкопок місць боїв радянських бійців з підрозділами вермахту, які велись у кінці вересня 1941 року біля м. Березань Баришівського району Київської області".

Тут було знайдено останки 50-ти загиблих червоноармійців. Серед вцілілих документальних посвідок представники "Дніпро-України" знайшли солдатські медальйони.  Дані з них свідчили про те, що двоє із загиблих воювали у складі 227-го полку. Це – Агапов Василь Михайлович та Єлисєєв Микита Андрійович.

Пошуки рідних Агапова для пошуковців СБУ увінчалися успіхом майже відразу. Їх було знайдено у с. Ширівка Саратовської області РФ.

Місце ж проживання Єлисєєва нині не значиться на географічній карті: довоєнна станція Вечірній Кут увійшла до меж міста Кривий Ріг Дніпропетровської області.

Солдат полку військ НКВД Микита Єлисєєв

До пошуків рідні Єлисєєва Управлінням СБУ у м.Києві було залучено колег з Дніпропетровська, керівництво підрозділів Міністерства внутрішніх справ, а також раду ветеранів м.Кривий Ріг.

В результаті спільної копіткої роботи встановлено племінника загиблого воїна – ним виявився мешканець Кривого Рогу – Сергій Полозов. Він передав пошуковцям довоєнну фотографію бійця та його останнього листа до матері.

Фото: прес-служба СБУ

Фото встановлено на воїнському меморіалі у с.Гатне Києво-Святошинського району Київщини, де знайшли вічний спокій герої оборони Києва.

Прес-служба зазначає, що завдяки пошуковій групі управління СБУ в Києві "вдалося повернути із забуття прізвища понад 500 загиблих правоохоронців, встановити 28 місць колишніх боїв та воїнських поховань, побудувати на них 5 обелісків та пам’ятних знаків".

Як відомо, у травні 2012 року працівники рівненського управління СБУ "з метою виховання у молоді поваги до подвигу" впорядкували радянський меморіал працівникам спецслужб, які в червні 1941-го року розстріляли в'язнів у Дубенській тюрмі, а потім потрапили в німецьку засідку.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.