Спецпроект

"Ударник" став музеєм

Історична будівля в центрі Москви, кінотеатр «Ударник», побудований в 30-ті роки минулого століття архітектором Борисом Іофаном, почав діяти в новій якості.

Про це повідомляє Радіо Свобода.

Виставкою номінантів "Премії Кандинського" тут відкрився Музей сучасного російського мистецтва. Одночасно в занедбаному пам'ятнику конструктивізму ведеться підготовка до реставраційних робіт і реконструкції.

В якості кінотеатру «Ударник» вже давно перестав існувати. Замість фільмів тут крутилася рулетка казино.

Нові господарі залишили різні нашарування. Є шари казино, наприклад, розфарбована колона і килими - це зразки симуляції розкоші. При цьому реставратори вже розкрили і частину історично справжніх шарів 30-х років. Ось в таких зонах і народжується зараз новий музей.

Таке накладення культурних і тимчасових шарів підказало розташування експонатів. Експозиція охоплює всі 4 рівня, 4 поверхи будівлі. Є підземний зал. Це простір "Крипта". Є місце, яке назвали "Зал очікування", є кінозал, і є галереї - це галерея кінозалу і бокові коридори. Все це ви зможете побачити, подорожуючи по "Ударнику". Це дуже складно організований простір.
 
З 1931 року, з самого моменту відкриття "Ударника", цей кінотеатр став центром культурного життя Москви. Тут показували великі фільми і виступали великі режисери. Перед сеансами у фойє співали зірки радянської естради. Між іншим, кінотеатр продовжував працювати навіть під час Великої Вітчизняної війни, але в 90-ті роки він був викреслений із художнього життя міста. 
 

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.