До організації ЄС, яка вивчає злочини тоталітаризму, приєдналися українці

Центр досліджень визвольного руху (ЦДВР) та Меджліс кримськотатарського народу стали членами Платформи європейської пам’яті та сумління.

Про це "Історичній Правді" повідомили в ЦДВР.

Учасники Платформи європейської пам'яті та сумління (ПЄПС) — урядові, музейні, академічні та громадські інституції 13 країн Європи, а тепер і України — поширюють інформацію про діяльність тоталітарних режимів, вшановують пам’ять жертв і розпочали створення наднаціональної судової інституції для засудження важких злочинів, скоєних комуністичним тоталітарним режимом.

Робота Платформи підтримується Європейським парламентом.

"Прийняття українських організацій до Європейської платформи пам’яті і сумління — сигнал, що Європа продовжує з Україною розмову про цінності, - зазначив голова вченої ради ЦДВР Володимир В'ятрович. - Об’єднана Європа будується на спільному баченні минулого, яке засуджує тоталітарні практики і тим самим гарантує їх неповторення".

За словами представників ЦДВР, завдання Центру не лише у вивченні історії, але й у дослідженні того, як політика історичної пам’яті допомагає країнам Центральної та Східної Європи долати наслідки тоталітаризму та творити демократичні суспільства. Тому організація і долучилася до Платформи.

Разом із ЦДВР та Меджлісом до ПЄПС прийнято ще 6 організацій із Німеччини, Чехії та Латвії.

Платформу європейської пам’яті та сумління було створено у жовтні 2011 року. Тепер ПЄПС об’єднала 29 державних установ із 14 країн Центральної та Східної Європи. Метою організації стало об’єднання зусиль задля поширення інформації про діяльність тоталітарних режимів і вшанування пам’яті жертв.

"Наша організація матиме певний ухил щодо поширення знань про тоталітарні режими на Захід, де це знання набагато слабкіше, - сказав тоді один із членів Платформи, заступник директора музею Варшавського повстання (Польща) Павел Укельський. - На Заході часто забувають про те, що в минулому столітті існувало не єдине абсолютне зло, яке було представлено нацизмом, але було й інше, яке представляв радянський комунізм".

У червні 2012 року на конференції в Європейському парламенті у Брюсселі Платформа заснувала правову експертну групу для роботи над створенням наднаціональної інституції правосуддя для засудження важких злочинів, скоєних комуністичним тоталітарним режимом.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.