Андріївську і Кирилівську церкви не взяли до Світової спадщини ЮНЕСКО

На сесії комітету Світової спадщини ЮНЕСКО в Санкт-Петербурзі було відмовлено у включенні Андріївської та Кирилівської церков у Києві у список пам'яток Світової спадщини.

Про це повідомив голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець, який звернувся до генерального директора ЮНЕСКО Ірини Бокової з проханням розглянути відповідні питання на черговій сесії Комітету Світової спадщини.

За словами Бригинця, відмова у наданні статусу пов’язана з халатним ставленням київської влади до інших об’єктів культурної спадщини в Києві – до Софії Київської та Києво-Печерської Лаври.

"Серед пропозицій ЮНЕСКО, які повністю будуть обнародувані на офіційному сайті через два тижні, прозвучала пропозиція демонтувати кілька новобудов на схилах Дніпра, - зазначив депутат. - Я не бачив остаточної резолюції, але сподіваюсь, що серед зазначених об’єктів, які треба знести, буде і президентський універсам-ветродром на Парковій дорозі".

За словами депутата, комітет однозначно дав зрозуміти, якщо Україна ігноруватиме вимоги світових експертів, то "ми так і залишимося країною з найменшою кількістю" об’єктів культурного значення у Списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО.

Нагадаємо, в перелік Світової спадщини ЮНЕСКО входять видатні культурні і природні цінності, що становлять надбання всього людства.

Україна в цьому переліку представлена шістьма матеріальними об'єктами: собором Святої Софії і Києво-Печерською лаврою в Києві, історичним центром Львова, будівлею Чернівецького університету, буковими пралісами Карпат і геодезичною дугою Струве.

 

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.