КУЛИНЯК УЖЕ РОЗБАЗАРЮЄ СПАДЩИНУ ВОЗНИЦЬКОГО?

Полотна ХVII століття, які врятував від руйнування Борис Возницький, можуть покинути Львівську картинну галерею.

Про це повідомляє "ZIK".

Два великі батальні полотна Альтамонте, під які покійний директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький спеціально реконструював експозиційні приміщення у Золочівському та Олеському замках, міністр культури України Михайло Кулиняк має намір передати Римо-католицькій церкві.

Джерело, наближене до влади, повідомило, що завтра очікується візит до Львова міністра культури України Михайла Кулиняка та очільника департаменту культурної спадщини міністерства культури України Андрія Вінграновського.

Згадані державні мужі прибувають, аби узгодити, зокрема із польською стороною, передачу костелу святого Лаврентія у Жовкві, що належить Римо-католицькій церкві, двох нещодавно відреставрованих унікальних батальних полотен, котрі є фондовими експонатами Львівської національної галереї мистецтв.

Ця звістка занепокоїла не тільки працівників галереї, а й усіх людей, котрим були відомі плани Возницького демонструвати згадані полотна в Олеському та Золочівському замках.

Нагадаємо, фрагмент із недавнього інтерв’ю Героя України Бориса Возницького:  

“Битва під Віднем” через неналежне зберігання була у жахливому стані вже в середині ХІХ століття. Тож можна лише уявити, який вона мала вигляд у 60-х роках, коли ми демонтували картину із Жовківського костелу святого Лаврентія, де не було належного температурно-вологісного режиму.

Після реставрації Овсійчука, “Битва під Віднем” прикрашала Олеський замок, щоправда, ми показували лише частину змотаної у рулон картини. А “Битва під Парканами” майже 30 років навіть не розмотували!

Три роки тому відбулася нова реставрація. Львівські реставратори разом з польськими колегами спочатку зняли прогниле полотно, а оригінал наклеїли на нове, застосовуючи високоякісні реставраційні технології. Також розчистили шар усіх замальовок. Завдяки цьому двом картинам вдалося повернути їх первісний вигляд. Європейський Союз виділив на реставрацію близько 4 млн євро.

Картину “Битва під Віднем” виставлять в Олеському замку, а другу – в Золочівському. Наразі в музеях піднімають стелю, аби полотна помістилися на всю довжину”.

Твори придворного художника короля Яна III Собеського Мартіно Альтомонте (1657-1745) “Битва під Віднем”(806 х 833 см)та “Битва під Парканами” (886 х 782 см) з жовківського костелу Святого Лаврентія, врятовані свого часу Борисом Возницьким від загибелі, належать українській державі в особі Львівської національної галереї мистецтв і безцінним та унікальним прикладом батального живопису.

У 2008 році картини були перевезені до Варшави на реставрацію, після якої їх демонстрували в тамтешньому Музеї архітектури.

Легендарний музейник, голова Львівської галереї мистецтв Борис Возницький загинув 23 травня у віці 86 років.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.