В Німеччині відзначають День спалених книг

День пам'яті публічного спалення книг відзначається у ФРН з 1947 року.

10 травня 1933-го у всіх університетських містах Німеччини були спалені тисячі книг. Студенти у нацистській формі палили багаття під гаслом "Геть ненімецький дух!".

У Берліні на площі Бебеля члени Націонал-соціалістичного студентського союзу публічно кинули у вогонь приблизно 20 000 книг. Також і в інших університетських містах Німеччини - Бонні, Франкфурті-на-Майні, Мюнхені - були спалені тисячі книг.

Зникнути з колективної свідомості повинні були твори єврейських авторів, твори марксистського і пацифістського характеру, а також книги іноземних письменників.

У число неугодних увійшли близько 12,5 тисячі творів 149 письменників. Серед них - Карл Маркс, брати Манн, Стефан Цвейг, Еріх Марія Ремарк, Еріх Кестнер, Зигмунд Фрейд, Генріх Гейне, Бертольд Брехт, Джек Лондон і багато інших.

Це було лише першою сходинкою до ідеологічного контролю над літературним процесом в Німеччині. 22 вересня 1933-го був прийнятий декрет про створення Імперської палати культури.

До 1939 року відділ літератури повністю контролював роботу 2 500 видавництв, редакцій і друкарень. Книготоргівля - 23 000 книжкових магазинів - теж була полем діяльності цього відділу. Публікуватися могли тільки ті літератори, які пройшли реєстрацію в палаті культури.

У 1995 році на історичній площі Бебеля було встановлено монумент, який являє собою приміщення в грунті з порожніми книжковими полицями, зверху накрите скляною плитою.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.