СУД У СТРАСБУРЗІ ВИЗНАВ КАТИНЬ ВІЙСЬКОВИМ ЗЛОЧИНОМ

Європейський суд з прав людини визнав розстріли поляків у Катині в 1940-му військовим злочином, однак не став вимагати від Росії заново розслідувати справу і реабілітувати жертв масових репресій.

Про це повідомляє Euronews.

Суд у Страсбурзі відмовився змусити Росію поновити слідство про убивства полонених поляків і постановив, що не може вирішити, чи об'єктивним було попереднє слідство, оскільки не були надані всі необхідні документи.

Таким чином, суд в Страсбурзі лише частково задовольнив позов польської сторони. 

Розслідування справи про розстріл польських офіцерів було розпочато в 1990 році. У 2004-му воно було припинено, а справа закрита.

Восени 1939 року радянські війська, що вступили на територію Польщі, за наказом Сталіна вивезли в СРСР польських офіцерів та представників інтелігенції - загалом понад 20 тисяч чоловік. Переважну більшість із них співробітники НКВД розстріляли у Катинських лісах під Смоленськом та інших регіонах СРСР, в тому числі й на території України.

В радянські часи вважалося, що розстріли польських громадян здійснили нацисти. У листопаді 2010 року Держдума РФ визнала, що катинський злочин був здійснений за прямою вказівкою Сталіна та інших радянських керівників.

Онук Сталіна Євген Джугашвілі подав позов, у якому просив стягнути з депутатів РФ, які голосували за прийняття заяви про Катинь, 100 млн рублів у якості компенсації.

У січні 2011 року Верховний Суд РФ визнав законним засекречення документів Катинської справи.

У грудні 2012 року ФСБ відмовилася реабілітувати жертв Катинської трагедії, про що просили родичі загиблих.

Детальніше про масові убивства 1940 року читайте за темою "Катинь"

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.