УІНП ШУКАЄ ІНФОРМАЦІЮ ПРО ЗНИЩЕНІ НАЦИСТАМИ СЕЛА

Український інститут національної пам'яті звертається до громадян, громадських об'єднань і державних установ України з проханням надати інформацію про акти масового терору гітлерівців проти мирного населення.

Про це йдеться у зверненні УІНП, яке є в розпорядженні "Історичної Правди". Наводимо його повністю:

Шановні співвітчизники!

В Україні на державному рівні вшановується трагедія містечка Корюківка Чернігівської області, де 1-2 березня 1943 р. гітлерівські нелюди знищили близько 7000 мирних громадян.

Корюківський злочин проти людяності за масштабом став найбільшим за кількістю одночасних жертв на окупованій території тодішнього СРСР.

Відповідно до Указу Президента України "Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії" та Постанови Верховної Ради України "Про вшанування пам’яті жертв Корюківської трагедії під час Другої світової війни"  в Україні тривають відповідні громадські, меморіальні та наукові заходи.

Зокрема, Українським інститутом національної пам’яті ведеться робота з підготовки науково-довідкового видання – анотованого покажчика знищених окупантами сіл України.

Корюківка - забута трагедія. Як нацисти знищили 7-тисячне містечко

Для максимально повного виявлення та увічнення відомостей про страждання наших предків, земляків, ми запрошуємо до співпраці усі державні установи, громадські об’єднання, краєзнавців та громадян України.

Просимо усіх небайдужих до пам’яті українського народу надсилати до Українського інституту національної пам’яті достеменно відому Вам інформацію про села України, де під час війни гітлерівцями, їх союзниками й поплічниками було вчинено акти масового терору проти мирного населення.

При цьому просимо зазначати (у мірі наявності відомостей), дані про розташування села, дату трагедії, виконавців злочину з боку окупантів, кількість населення села та кількість жертв каральної акції, іншу інформацію, що має істотне значення для увічнення пам’яті безневинних жертв нацизму.

Будемо вдячні і за інформацію про дату засування села, наявність пам’ятників (інших меморіальних споруд) в пам’ять про жертв трагедії воєнних часів, а також посилання на джерела наданої інформації.

Зі своєї сторони, Інститут належно відзначить у виданні тих, хто надав посильну допомогу у вшануванні пам’яті про знищені села України, адже на сьогодні, на жаль, відсутні точні дані навіть про їх кількість.

Соборною працею над цією шляхетною справою ми віддамо данину нашої світлої пам’яті невинно убієнними предкам, вшануємо жертв лихоліття на Українській землі.

Відомості просимо надсилати на адресу: ksm@memory.gov.ua,

або поштою: 01021, м. Київ, вул. Липська, 16. Контактні телефони: (044) 281-08-92, 281-08-88.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.