Пошуковці передали найбільшу в СНД колекцію артефактів музею

Понад 1,5 тисячі експонатів часів Другої світової війни передали Дніпропетровському історичному музею пошуковці історико-пошукової організації "Пошук-Дніпро", що входить до Всеукраїнського громадського об’єднання "Союз "Народна пам’ять".

Урочиста передача найбільшого в історії України та СНД зібрання воєнних артефактів відбулася у приміщенні Діорами "Битва за Дніпро".

Як відзначив голова правління ВГО "Союз "Народна пам’ять" Ярослав Жилкін, усі ці експонати – наочний результат роботи пошукових загонів ІПО "Пошук-Дніпро" за минулий пошуковий сезон.

"Комусь може здаватися, що це просто купа іржавого заліза, - сказав Жилкін. - Але насправді, це свідчення тієї жорстокої війни, яка відбувалася на території нашої країни понад 65 років тому. Усе це лежить сьогодні просто у нас під ногами - на полях, у лісах".

За словами Ярослава Жилкіна, особливу цінність для пошуковців являють особисті речі солдатів, за якими можна дізнатися про долю тієї чи іншої людини.

"Зовсім нещодавно ми знайшли останки двох бійців Красної армії, в одного з яких був складний ніж із прізвищем Бородін, а в іншого – коробка із сірниками, підписана прізвищем Кошкін, - розповів пошуковець. - Ми почали з’ясовувати долі цих двох людей через військові архіви та дізналися, що обидва вони служили в 11-й розвідроті 10-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії та з 1943 року числилися зниклими без звістки. Насправді вони лишилися живими. Бородін помер у 2010 році, а Кошкін і досі живий, але, на жаль, зараз він тяжко хворий".

Щойно дозволить здоров’я, пошуковці сподіваються розпитати ветерана про те, як його особисті речі та речі його товариша опинилися у зовсім інших людей, і хто були ці люди. Можливо, так удасться дізнатися імена ще двох загиблих солдатів, які найімовірніше теж вважаються зниклими безвісти.

Як зазначила директор Дніпропетровського державного історичного музею Надія Капустіна, завдяки співробітництву з ІПО "Пошук-Дніпро" експозиція музею щороку поповнюється новими, дійсно унікальними експонатами.

Як зазначила Лідія Голубчик, саме завдяки пошуковцям в області сьогодні практично не залишилося так званих "чорних" копачів: "Вони просто тікають звідси, тому що пошуковці, які працюють відповідно до закону, пильно стежать за кожною підозрілою машиною в полях і кожною людиною з лопатою, яка щось копає на колишньому місці проведення бойових дій".

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.