Українські пошуковці хочуть співпрацювати з державою

За минулий рік офіційні пошукові організації України провели понад 350 пошукових експедицій, знайшли останки близько 1000 загиблих, повернули імена більш ніж 50 полеглих, та ще 6000 імен завдяки їх роботі було занесено до Книги пам'яті.

 

Такі попередні підсумки роботи оприлюднив голова ВГО "Союз "Народна пам'ять" Ярослав Жилкін.

"Результати могли б бути ще більш вражаючими, якби участь держави в пошуковій роботі було більш активними, - переконаний лідер пошукового руху.

2011 року українські пошуковці об'єдналися у Всеукраїнську організацію та зуміли привернути увагу держави до своїх проблем.

У серпні минулого року підписано меморандум про співробітництво з Державною архівною службою України. Це не тільки спростило доступ пошуковців до архівних матеріалів та найбільшої в СНД бази Центрального архіву Міноборони Росії в Подольську, а й дозволило вдосконалити роботу самих архівних установ.

"З ініціативи ВГО "Союз "Народна пам'ять" при міністерстві створено робочу групу з представників пошукових організацій, спеціалізованих підприємств, істориків та представників органів охорони культурної спадщини більшості областей України, - повідомив Жилкін. - Першочергові завдання робочої групи - реформування Державної міжвідомчої комісії та вдосконалення пошукового законодавства".

Державна міжвідомча комісія видає дозволи на проведення польових пошукових робіт. Цього року жодного дозволу ще не отримано.

Пошуковці сподіваються, що найближчим часом зміниться ситуація і з роботою регіональних комісій з увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій, які зобов'язані співпрацювати з пошуковцями в регіонах. У налагодженні такого співробітництва може допомогти досвід Росії, про який на конференції розповів представник Міноборони РФ Андрій Таранов.

Усі погоджувальні документи на право розкопок і ексгумацію російські пошуковці отримують у місцевих органах влади. В кожному регіоні працює лише одна офіційна пошукова організація, уповноважена місцевою владою. В даний момент в Росії вносяться зміни до законодавства про увічнення пам'яті загиблих при захисті Вітчизни, які дозволять державі фінансувати діяльність громадських пошукових організацій.

В Україні лише готується до прийняття Закону "Про увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій". Перший заступник міністра регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ Олександр Аліпов закликав пошуковців подавати свої пропозиції щодо проекту цього закону, а також до програми роботи Державної та регіональних комісій з увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій.

ВГО "Союз "Народна пам'ять" також розвиває співпрацю з Міжнародною службою пошуку, яка базується в Німеччині.

Як розповіла на Всеукраїнській конференції пошуковців представник служби Вероніка Виборнова, тут зберігаються персональні дані про більш ніж 15 мільйонів осіб - в'язнів концтаборів, військовополонених, остарбайтерів. Однак кількість запитів з країн СНД мізерна - люди просто не знають про цей архів. Відтепер багато хто зможе дізнатися про долю своїх загиблих і зниклих родичів.

 

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.