Анонс: священик Жураковський і молодіжна православна громада (1920-30-ті)

УПЦ МП запрошує на круглий стіл "Київські свідки Правди і спадок священика Анатолія Жураковського".

Захід відбудеться 6 лютого о 18:30 за адресою: галерея "Соборна", Залізничне шосе, 3 (місце будівництва Свято-Володимирського Кафедрального собору).

У межах круглого столу видавництво "Дух і літера" презентує нову книгу із серії "Свідки правди" – збірку проповідей і статей київського священомученика Анатолія Жураковського "Ми спасаємося Його життям".

Презентація приурочена до днів пам'яті новомучеників і сповідників Української православної церкви.

Священик Анатолій Жураковський (1898–1937) – новомученик, сповідник віри, богослов, духовний письменник. Учень видатних київських філософів і богословів В.Зеньковського, В.Екземплярського та П.Кудрявцева, активний діяч Київського релігійно-філософського товариства.

 

В часи більшовицьких гонінь на Церкву приймає священний сан і засновує молодіжну громаду, яку за інтенсивністю духовного життя і значенням для суспільства можна порівняти з московською громадою батьків Алексія та Сергія Мєчових.

Після арешту і заслання 1923–1924 рр. отця Анатолія знову заарештовують 1930 р. і в 1937-му розстрілюють у таборі за вироком "трійки".

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.