Помер повстанець-політв'язень Василь Пірус

25 січня в інтернаті престарілих у с. Петрики під Тернополем упокоївся воїн УПА, політв'язень Василь Пірус.

Поховати його мають завтра, 26 січня, у рідному селі Заривинці Бучацького району Тернопільської області.

Василь Пірус (22.07.1922 - 25.01.2012) — селянин, учасник національно-визвольного руху. Воїн УПА. Політв'язень радянських тюрем і концтаборів (1948-1973).

В 1944 році вступив до лав УПА, був стрільцем, потім служив у військовій розвідці. Інформував місцеве населення про небезпеку, застерігав від провокацій з боку більшовиків.

З родини Василя чекісти вбили матір, тестя, дружина з молодшим сином потрапила до Сибіру, старший син обгорів, захворів дорогою на заслання й помер. Кілька разів Пірус потрапляв у полон до німців і більшовиків, вдавалось утікати.

Багато бойових операцій провів у Бучацькому окрузі Тернопільської області. Був районовим провідником у Чорткові. Ходив у рейди в Карпати, на Поділля, за Дністер.

19.12.1948 після рейду в Карпати заарешт. енкаведистами. 1949 у м. Чорткові засуджений за ст. 58-а КК УРСР на 25 р. ув'язнення. Етапом відправлено з Бучача в Чортків. тюрму, потім до Львівської тюрми. Далі етаповано до Хабаровська, потім – поромом до Бухти Ваніно на Далекому Сході.

Звідти — в зону на Колиму. На пересилці в Магадані залишили в таборі "Спокійний" каторжною працею видобувати золото у вічній мерзлоті; у зоні панувало свавілля, Піруса було кинуто до ШІЗО, зазнав тортур.

На поч. 50-х із золотих копалень перекинуто на будівництво ТЕЦ, другої за розміром у Євразії (сел. Аяскитово на Колимі). З ін. ув'язненими оголош. страйк на знак протесту проти переведення зони на тюремний режим, неодноразово оголошував голодування протесту.

В 1955 році з іншими каторжанами-інвалідами відправлено з Магадана на материк, до Хабаровська. 1956 звідти етаповано через ст. Біра (м. Біробіджан) на Байкал, довезено аж до Ташкента й у зворотному напрямі — до ст. Чуна Іркутської обл., у 5-ту зону Дубровлагу.

Працював на деревообр. комбінаті обліковцем, через неспроможність до тяжкої фіз. праці закінчив курси пічників, електриків, шоферів. Познайомився з Г. Пушиком, М. Симчичем, В. Горбовим, В. Підгородецьким, С. Ґлузманом.

В 1960-му Піруса перевезли у мордовський табір ЖХ 385/7. Тяжко хворів, лікарі перевели його до камери смертників. Та завдяки великій силі волі й особливим умінням йому вдалося самолікуванням вирватися з лабет смерті й понад сорок років після того повноцінно жити.

У таборі безпідставно звинувачений кагебістами в побитті їхнього працівника (насправді оборонявся від його ударів молотком) і відправленй в закриту зону, де були вже Ю. Шухевич, А. Лупиніс. 1965 переведено в ін. лаг. пункт, там приятелював із Ю. Данієлем, познайомився з М. Сорокою, М, Горинем і В. Морозом.

Різного чину і рангу кадебісти неодноразово намагалися П. примусити написати покаянну заяву, але безрезультатно. 1972 останнім місцем, куди було етаповано, став уральський таб. № 35.

У грудні 1973-го звільнено. Поїхав у Челябінську область, на заслання до дружини. З 1976 року живе з дружиною на Херсонщині. Працював на фермі, постійно перебуваючи під наглядом КГБ. У 2003-му повернувся на Тернопільщину.

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.