Помер повстанець-політв'язень Василь Пірус

25 січня в інтернаті престарілих у с. Петрики під Тернополем упокоївся воїн УПА, політв'язень Василь Пірус.

Поховати його мають завтра, 26 січня, у рідному селі Заривинці Бучацького району Тернопільської області.

Василь Пірус (22.07.1922 - 25.01.2012) — селянин, учасник національно-визвольного руху. Воїн УПА. Політв'язень радянських тюрем і концтаборів (1948-1973).

В 1944 році вступив до лав УПА, був стрільцем, потім служив у військовій розвідці. Інформував місцеве населення про небезпеку, застерігав від провокацій з боку більшовиків.

З родини Василя чекісти вбили матір, тестя, дружина з молодшим сином потрапила до Сибіру, старший син обгорів, захворів дорогою на заслання й помер. Кілька разів Пірус потрапляв у полон до німців і більшовиків, вдавалось утікати.

Багато бойових операцій провів у Бучацькому окрузі Тернопільської області. Був районовим провідником у Чорткові. Ходив у рейди в Карпати, на Поділля, за Дністер.

19.12.1948 після рейду в Карпати заарешт. енкаведистами. 1949 у м. Чорткові засуджений за ст. 58-а КК УРСР на 25 р. ув'язнення. Етапом відправлено з Бучача в Чортків. тюрму, потім до Львівської тюрми. Далі етаповано до Хабаровська, потім – поромом до Бухти Ваніно на Далекому Сході.

Звідти — в зону на Колиму. На пересилці в Магадані залишили в таборі "Спокійний" каторжною працею видобувати золото у вічній мерзлоті; у зоні панувало свавілля, Піруса було кинуто до ШІЗО, зазнав тортур.

На поч. 50-х із золотих копалень перекинуто на будівництво ТЕЦ, другої за розміром у Євразії (сел. Аяскитово на Колимі). З ін. ув'язненими оголош. страйк на знак протесту проти переведення зони на тюремний режим, неодноразово оголошував голодування протесту.

В 1955 році з іншими каторжанами-інвалідами відправлено з Магадана на материк, до Хабаровська. 1956 звідти етаповано через ст. Біра (м. Біробіджан) на Байкал, довезено аж до Ташкента й у зворотному напрямі — до ст. Чуна Іркутської обл., у 5-ту зону Дубровлагу.

Працював на деревообр. комбінаті обліковцем, через неспроможність до тяжкої фіз. праці закінчив курси пічників, електриків, шоферів. Познайомився з Г. Пушиком, М. Симчичем, В. Горбовим, В. Підгородецьким, С. Ґлузманом.

В 1960-му Піруса перевезли у мордовський табір ЖХ 385/7. Тяжко хворів, лікарі перевели його до камери смертників. Та завдяки великій силі волі й особливим умінням йому вдалося самолікуванням вирватися з лабет смерті й понад сорок років після того повноцінно жити.

У таборі безпідставно звинувачений кагебістами в побитті їхнього працівника (насправді оборонявся від його ударів молотком) і відправленй в закриту зону, де були вже Ю. Шухевич, А. Лупиніс. 1965 переведено в ін. лаг. пункт, там приятелював із Ю. Данієлем, познайомився з М. Сорокою, М, Горинем і В. Морозом.

Різного чину і рангу кадебісти неодноразово намагалися П. примусити написати покаянну заяву, але безрезультатно. 1972 останнім місцем, куди було етаповано, став уральський таб. № 35.

У грудні 1973-го звільнено. Поїхав у Челябінську область, на заслання до дружини. З 1976 року живе з дружиною на Херсонщині. Працював на фермі, постійно перебуваючи під наглядом КГБ. У 2003-му повернувся на Тернопільщину.

"Ніколи не казав": "Вперед, хлопці!", завжди: "За мною!"". Пам'яті Сергія Короля

Крайній бій командир "Махно" провів 24 лютого 2023 року. Впродовж ночі ворог вів постійний артилерійський обстріл, а близько 7 години ранку розпочав піхотний штурм з трьох сторін. Командуючи підрозділом та беручи безпосередню участь у стрілецькому бою, Сергій Король не допустив захоплення позицій переважаючими силами противника. Під час бою, який тривав майже шість годин, командир "Махно" загинув.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.