Під Києвом знайшли і поховають Тимофія Шамрила і ще 124 червоноармійців

В селі Гатне Києво-Святошинського району відбудеться урочисте поховання останків 125 бійців і командирів Червоної армії, які загинули при обороні Києва в 1941 році.

Про це "Історичній Правді" повідомили у пошуковому об'єднані "Дніпро-Україна".

Останки були знайдені пошуковцями археологічного пошуково-патріотичного об'єднання "Дніпро-України" влітку-восени поточного року. Двадцять імен вдалося відновити. Один з них - Тимофій Власович Шамрила, на честь якого в Києві названо вулицю (на Сирці - ІП).

До сьогоднішнього дня доля Шамрила залишалася таємницею: про нього практично нічого не відомо, крім того, що Тимофій Власович був секретарем Київського міськкому КП(б)У, депутатом Верховної Ради УРСР першого скликання і входив до складу Штабу оборони Києва в 1941 р.

Тепер таємниця його загибелі розкрита, хоча всі обставини ще належить з'ясувати.

З України, Росії, Північної Осетії на поховання приїхали понад 40 родичів червоноармійців, розміщенням яких займається Києво-Святошинська районна адміністрація.

Час і місце: субота, 5 листопада, о 10-00 в сквері біля Свято-Покровського храму в Гатному.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.