Спецпроект

Музей історії Києва поселять у скандальній забудові на "Театральній"

Музей історії Києва буде розміщений у будівлі на вулиці Богдана Хмельницького, 7 (поблизу ст. метро "Театральна").

Про це повідомляє "УП.Київ" із посиланням на прес-службу КМДА.

"У результаті складних переговорів з інвестором було досягнуто домовленості про безкоштовну передачу будівлі на вул. Богдана Хмельницького, 7 у власність киян", - заявив голова КМДА Олександр Попов.

Також він зазначив, що інформація, яку розповсюджують деякі депутати, зокрема Олександр Бригинець, відносно розташування експозиції та фондів Музею історії Києва у четвертій вежі Київської фортеці - не відповідає дійсності.

"Декілька місяців тому я мав розмову із директором музею щодо можливого розміщення експозиції у будівлі на вул. Богдана Хмельницького, 7 і, лише заручившись його підтримкою, розпочав переговори з інвестором", - підкреслив Попов.

Він також наголосив, що готовий розглянути пропозиції людей, які проживають у сусідньому будинку, і для кого сусідство із будівлею на вул. Богдана Хмельницького, 7 створює певний дискомфорт, стосовно обміну їхніх помешкань на квартири в інших районах міста.

"Таким чином ми могли б врахувати й інтереси громади міста, і тих, хто проживає у сусідньому будинку", - сказав Попов.

Також він зазначив, що оскільки у будівлі на вул. Богдана Хмельницького, 7 буде розміщено не торговельні ряди, а музейні експонати - це суттєво зменшить навантаження на підземну інфраструктуру, "чого так боялися кияни".

Раніше опозиція заявляла, що міська влада виселяє Музей історії Києва з "будинку Петра" на Подолі, внаслідок чого археологічні фонди науковців можуть бути втрачені.

Як відомо, на Богдана Хмельницького, 7 вже протягом 5 років ведеться скандальне будівництво, проти якого виступають жителі району та активісти міста.

У 2007 році будівництво в районі станції метро "Театральна" було визнано небезпечним для метро. Після цього Київрада скасувала своє попереднє рішення про землевідведення, але забудовник із цим не погодився і оскаржив його в суді.

Будівництво відновилося на початку грудня 2010 року.

У 2010 році Попов пообіцяв розібратися зі скандальним будівництвом.

28 березня Київський апеляційний господарський суд визнав його незаконним, проте наразі воно триває.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.