Спецпроект

Історичний ритуал з Хлопчиком, що пісяє, виконає дівчинка

В День незалежності України 24 серпня у Брюсселі наймолодша українська оперна співачка, 10-річна Соломія Лук'янець одягне символ міста - статую-фонтан Manneken Pis ("Хлопчик, який пісяє") - у костюм князя Ярослава Мудрого.

Про це УНІАН повідомив президент Європейської асоціації українців, яка виконує ритуал вбрання хлопчика, Олексій Толкачов.

За задумом, у день 20-річчя Незалежності України нашу країну у Брюсселі має представляти "людина-легенда", яка своїм талантом, здобутками або творчістю може символізувати потенціал України. Цього року організатори звернули увагу на молоді таланти, які мають всі шанси стати "легендами".

"Ми вирішили запросити у Брюссель Соломію Лук'янець, яка володіє унікальним оперним голосом з діапазоном у три октави", - вважає Толкачов.

Він висловив упевненість, що талановита дівчинка нікого не залишить байдужим у Брюсселі.

Минулого року брюссельского "Хлопчика, який пісяє" одягала у костюм козака найсильніша людина планети - Василь Вірастюк.

"Маннекен Піс" ("Хлопчик, що пісяє") в українському національному вбранні. 24 серпня 2007 року

Торік Україну у Брюсселі представляв найсильніший чоловік планети Василь Вірастюк.

Акція Ukrainian Manneken Pis відбудеться 24 серпня у Брюсселі і супроводжуватиметься урочистим прийомом у мерії - в старовинній ратуші на Гранд Плац, пішою ходою середньовічними вулицями та святковими гуляннями за участю української діаспори.

Ключовою подією свята стане одягання всесвітньо відомого брюссельського "Хлопчика, що пісяє" у костюм Ярослава Мудрого представниками муніципалітету Брюсселя і делегатами від України.

Тренувальна примірка костюма Ярослава Мудрого. Фото УНІАН

"Хлопчик, що пісяє" - візитна картка Брюсселю, мініатюрна бронзова статуя-фонтан, яка існує мінімум з XVII-го сторіччя. Існують різні історичні версії обставин появи статуї.

Традиція одягання статуї голого хлопчика, котрий справляє малу нужду, в різноманітні костюми налічує понад 300 років та бере початок від курфюрста Баварії Максиміліана II Еммануїла, який у 1698 році подарував перший одяг для статуї. Далі традицію продовжив король Франції Людовік XV, передавши Брюсселю костюм із золотої парчі.

На сьогодні скульптура вже має до 1 тис. костюмів, презентованих представниками різних народів.

Українці вперше взяли участь в одягання Manneken Pis у 2007 році, коли Європейська асоціація українців подарувала Брюсселю костюм українського козачка. Відтоді святкування Дня незалежності України у Брюсселі стало традиційним.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.