Спецпроект

На Тернопільщині знайшли невідомий замок. Поки що на карті

Сенсаційне зображення на карті, виготовленій майже двісті років тому, продемонстрували в Національному заповіднику "Замки Тернопілля".

Про це повідомляє "Погляд".

Під час дослідження окремих аркушів кадастрової карти Збаража, котрий восени відзначатиме 800-річчя з часу першої літописної згадки, старший науковий працівник науково-дослідного відділу заповідника Руслан Підставка виявив обриси досі не відомого замку.

Розташований він на території села Залужжя, поблизу Збаража.

"Аналіз ескізного зображення об'єкта, - каже Руслан Підставка, - дозволяє з досить високим ступенем вірогідності стверджувати, що це оборонно-фортифікаційна споруда баштово-стінового типу, з двоярусною в'їзною брамою. Проте для остаточного визначення функціональної приналежності об'єкту потрібно провести археологічні розкопки на місці його зображення на карті. На вказаній ділянці старої мапи через збільшуване скло чітко видно обриси замку з вежами, стінами - мурами та бійницями. Малюнок тушшю повністю автентичний манері виконання інших топографічних знаків на карті.

Невідома досі фортифікаційна споруда знаходиться на північний захід від Спасо-Преображенської церкви 1600 року.

Цей храм розташований на місці Свято-Онуфріївського монастиря ХІІІ ст., та залишків Старозбаразької фортеці ХІV століття. Сама ж окреслена територія, як стверджують історики та археологи, належить до так званого "літописного Збаража" Х-ХІІІ століть.

За словами завідувача відділом Центрального державного історичного архіву у Львові Уляни Кришталович, на кадастрових картах в жодному випадку не практикувалося нанесення інших позначок, зокрема й ескізів, крім передбачених легендою.

Замки і храми Західної України з повітря (ФОТО)

Неймовірність зображення на кадастрі Залужжя ескізу оборонної будівлі може пояснюватися тим, що в умовних знаках не було відповідного зображального значка і геодезисти та картографи просто нанесли ескіз. Оскільки карта виконана у 1830 році, то ймовірно, за цей час споруда була зруйнована, чи просто розібрана.

Крапку над "і" можуть поставити топографічні карти Королівства Галичини та Лодомерії. 413 аркушів карт розміром 42×62 см, датованих 1779 - 1782 рр. нині зберігаються у Військовому архіві Відня.

Місяць тому там побував кореспондент УКРІНФОРМу і дізнався, що за попередньою домовленістю науковці архіву доктор Роберт Рілл та Отто Келнер готові надати Національному заповіднику "Замки Тернопілля" мікрофільми із топографічними картами Австро-Угорської імперії, куди свого часу входила Галичина, й зокрема Тернопільщина.

Можливо, тоді остаточно з'ясується, чи відповідає виявлений на старій карті малюнок реальному фортифікаційному об'єкту, про який ніхто в Україні досі не знав.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.