Спецпроект

Синагога в Сатанові може впасти так само, як вежа у Кам'янці

Православний і римо-католицькі священики, працівники культури, громадські діячі, краєзнавці, представники влади б'ють на сполох з приводу катастрофічного стану визначної пам'ятки архітектури Поділля синагоги-фортеці в Сатанові.

Приводом для цього стала новина про руйнування Нової (Великої) вежі Кам'янець-Подільської фортеці, повідомляє Релігійно-інформаційна служба.

Автори звернення, яке отримала РІСУ, застерігають, що подібна доля може спіткати іншу пам'ятку XVI-го сторіччя - синагогу в Сатанові, яка є пам'яткою архітектури та історії національного значення.

"Як і замок в Кам'янці-Подільському, її зводили неприступною твердинею. Потужні, двометрової товщини, стіни оборонної синагоги були розраховані, аби витримати гарматний обстріл. Під час неодноразових татарських та турецьких нападів вони й витримували, - йдеться у зверненні. - На жаль, на сьогодні ці мури вкриті мереживом тріщин, що швидко розростаються. Якщо не вжити термінових заходів, уже найближчим часом цю історичну, художню та духовну пам'ятку чекає доля Великої вежі".

На думку підписантів, ця втрата стане вже безповоротною - унікальне коробове склепіння, яким вона перекрита, навряд чи може бути повторене. Обвал також знищить і вирізаний з каменю високохудожній бароковий арон-кодеш XVIII ст. - його теж навряд чи вдасться відтворити.

Про Сатанівську синагогу та інші пам'ятки унікального містечка (ЕКСКУРСІЇ)

"На превеликий жаль, у районному бюджеті відсутні кошти навіть на найнеобхідніші  аварійно-консерваційні роботи, не кажучи вже про повноцінну реставрацію, - стверджують автори звернення. - Тож звертаємося до усіх небайдужих, у першу чергу до бізнесменів-євреїв - врятуйте цю давню пам'ятку! Якщо для нас, українців та поляків, - це унікальна історична та високохудожня споруда, то для євреїв це ще й не аби яка святиня. Нагадаємо, що оборонна синагога в Сатанові є чи не найвизначнішою пам'яткою юдаїки не лише в Україні, але й усій Східній Європі".

Під зверненням  підписалися: Альберт Собков, селищний голова Сатанова; Олег Федоров, завідувач відділу культури та туризму Городоцької РДА; протоєрей Володимир Наглій, священик православного Свято-Троїцького монастиря, сел. Сатанів; священик Віктор Лутковський, настоятель римо-католицького храму Святого Станіслава, м. Городок Хмельницької обл.; священик Владислав Зарічний, ректор Інституту богословських наук, м. Городок; Борис Слободнюк, позаштатний співробітник служби охорони культурної спадщини Хмельницької ОДА, доглядач сатанівської синагоги на громадських засадах; Борис Коваль, генерал-майор запасу (м. Хмельницький); Оксана Походонько, директор районного будинку культури; Станіслав Гуменюк - художник, заслужений діяч культури і мистецтв Польщі; Ігор Олійник, краєзнавець.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.