Спецпроект

КМДА не хоче віддавати державі музей-квартиру Тичини

КМДА звернулась до комісії Київради з питань культури та туризму з проханням скасувати рішення Київради "Про передачу до державної власності Літературно-меморіального музею - квартири П.Г.Тичини в м.Києві".

Про це ІП повідомив голова комісії Олександр Бригинець. 

За словами Бригинця, комісія не підтримала позицію КМДА і закликала владу виконати рішення Київради.

"Позиція київської влади дивна: з одного боку КМДА не хоче віддавати музей і робить все, щоб музей не набув статусу державного, з іншого боку вона не може знайти в своєму бюджеті достатньо грошей, щоб профінансувати цей та інші музеї, - сказав Бригинець. - От і виходить такий пінг-понг під гаслом "сам не гам, і іншому не дам".

Депутат пояснив, що передача музею до державної власності могла покращити стан закладу культури.

Свого часу Кабмін сам звернувся до Київради з пропозицією передати музей до державної власності, адже Міністерство культури планувало об'єднати цей музей з кількома іншими музеями присвяченими П.Тичині, надавши їм статусу філій.

П'ять Тичин: до 120-річчя з дня народження поета (ВІРШІ)

"Після прийняття рішення про передачу музею до держвласності ми зітхнули з полегшенням, оскільки можна було не боятися, що через халатне ставлення київської влади до цього музею він рано чи пізно втратить приміщення у самому центрі столиці площею у 150 кв. м і в ньому поселиться якийсь чиновник чи олігарх, - зазначив Бригинець. - Сьогодні, якщо передача музею в держвласність не відбудеться, як цього хоче його колектив, виключити такий розвиток подій не можна".

Раніше літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини, який знаходиться на вулиці Терещенківській, 5 у Києві, отримав ордер про примусове виселення. Причиною була несплата оренди приміщення у сумі 16 тис. грн., які сама ж КМДА не виділила вчасно.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.