Спецпроект

"Докторська" ковбаса відзначає 75-річний ювілей

Омріяній у часи радянського дефіциту "Докторській" виповнилося 75 років.

Про це повідомляють білоруські "Навіны".

Після Громадянської війни, колективізації та індустріалізації радянській державі потрібна була дешева і калорійна їжа для населення.

Нарком (міністр - ІП) харчової промисловості Анастас Мікоян поїхав у Чикаго вивчати досвід роботи м'ясопереробного комбінату, а 1936 року підписав наказ про виробництво нових продуктів: ковбас "Докторської", "Любительської", "Чайної", "Телячої", сосисок "Молочних" і ковбасок "Мисливських".

"Докторська", рецептуру і технологію виготовлення якої розробив ВНДІ м'ясної промисловості, була призначена для лікувального харчування громадян, що "мають підірване здоров'я в результаті Громадянської війни і царського деспотизму", пише "Агрокраїна".

До кінця 70-х років рецептура "Докторської" залишалася незмінною. М'ясний дефіцит 80-х років призвів до того, що в ковбасу стали помалу додавати сою, крохмаль і добавки з карагену - ірландського моху.

Радянські черги. "Більше двох штук у руки не відпускати!" (ФОТО)

Проте і тоді вона на 95% складалася з м'яса, а ціна на неї довгі роки залишалася незмінною - 2 карбованці 20 копійок за 1 кілограм. Середня зарплата в СРСР у 1984 році складала 170 карбованців.

Згідно з радянським держстандартом, один кілограм ковбаси "Докторської" вищого сорту (ГОСТ 23670-79) виготовляли з 250 г яловичини вищого сорту, 700 г напівжирної свинини, 30 г збитих яєць (меланжу), 20 г сухого коров'ячого молока. Додавали також сіль, цукор, нітрит натрію (але не більше 0,005%), мелений мускатний горіх.

Новорічний стіл епохи дефіциту. Як святкували за Брєжнєва

"Докторська2 мала бути пружної консистенції, рожевого або світло-рожевого кольору в розрізі, з масовою часткою вологи не більше 65%. Жиру - не більше 22% , білка - не менше 13%.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.