Спецпроект

СБУ ДРУГИЙ ДЕНЬ ДОПИТУЄ ПРАЦІВНИКІВ МУЗЕЮ "ТЮРМА НА ЛОНЦЬКОГО"

Вчора Служба безпеки України після 20 днів вичікування розпочала допити працівників Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького".

Допити тривають і сьогодні, повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

Працівників Національного музею "Тюрма на Лонцького" допитують як свідків у кримінальній справі за фактом замаху на розголошення відомостей, що можуть становити державну таємницю.

Справу було порушено після затримання СБУ у Києві 8 вересня 2010 року директора музею, історика Руслана Забілого і вилучення в нього особистого комп'ютера та зовнішнього накопичувача інформації з науковими матеріалами.

Після того було проведено обшук і конфісковано комп'ютери та зовнішній диск із кабінетів музейних працівників. Досі нічого не повернуто.

Вчора допитали 6 осіб - старшого наукового працівника Ігоря Дерев'яного, заступника директора Вікторію Садову, зберігача фондів Ірину Єзерську, художника-дизайнера Романа Федюка, керівника фонду розвитку музею Лідію Тополевську та завгоспа Василя Шаруна.

Опитування шести осіб, котрі жодним чином ніколи не працювали з матеріалами, що становлять державну таємницю, зайняло цілий робочий день (з 10-ї ранку до 6-ї вечора), що порушило стабільну роботу музею.

Всім допитуваним повідомили про неможливість розголошення змісту допиту, оскільки на саму справу СБУ наклало гриф "цілком таємно".

Нагадаємо, що після вересневих обшуків і конфіскацій Музей щойно намагається завершити роботу над новою експозицією про дисидентів, котра готувалася до відкриття ще у грудні 2010 року. На жаль, через об'єктивні причини - загострення хвороб чи смерть літніх людей - учасників визвольного і дисидентського рухів, історикам так і не вдалося відновити в повному обсязі вилучені СБУ записи спогадів.

"Така ситуація є наслідком того, що СБУ свідомо плутає радянський гриф "Секретно" та український "Таємно" і продовжує думати, що ніби має підстави регулювати наукову діяльність", - нагадав історик Володимир В'ятрович, голова Вченої ради Центру досліджень визвольного руху, який у 2008-2010 роках провів розсекречення раніше таємних архівів КГБ.

Нагадаємо, що у лютому 2011 року СБУ провела першу слідчу дію в цій справі, допитавши Забілого. За повідомленням історика, слідчих цікавили навчальні матеріали КГБ та інформація про діяльність радянських спецслужб у Прибалтиці.

На захист Забілого висловилися кілька сотень вчених із всього світу та правозахисні і громадські організації.

 

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.