Спецпроект

Дії СБУ щодо істориків назвали поверненням до "холодної війни"

Українська Інформаційна Служба засуджує дії СБУ щодо співробітників музею "Тюрма на Лонцького" і обіцяє інформувати світову спільноту про повернення української влади до практики "холодної війни".

Про це йдеться у заяві УІС, яке є в розпорядженні "Історичної Правди". Наводимо текст заяви повністю:

"Як повідомили ЗМІ: в Україні починається нова хвиля політичних реперсій. Цього разу - проти 16 науковців-істориків - усіх працівників Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького".

Їх усіх трактують як "свідків" у кримінальній справі, відкритій Службою безпеки України "за фактом готування до розголошення відомостей, що становлять державну таємницю".

Незважаючи на неодноразові роз'яснення компетентних фахівців - істориків та правників, численні звернення представників вітчизняних та світових академічних кіл, громадськості СБУ досі намагається кваліфікувати історичні матеріали як таємні, хоча не має на це підстав - закон забороняє ховати історичні документи, особливо ті, які містять інформацію про факти порушень прав та свобод людини і громадянина та незаконні дії органів державної влади, їх посадових осіб.

Світова українська спільнота все більше переконується, що "вуха" українських спецслужб «не чують» голосу власного народу, бо настроєні на московську хвилю.

Українська Інформаційна Служба розглядає це неподобство, як наступ на конституційні свободи громадян України, як пряме нехтування правами людини та виконання політичного замовлення чужої держави.

і ВИМАГАЄ:

Припинити тиск на істориків за надуманими звинуваченнями, повернути копії історичних матеріалів та оргтехніку, раніше незаконно вилучені у директора Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" Руслана Забілого, відмовитись від повернення до ганебної практики ВЧК-НКВД-ГПУ-КГБ, давно засудженої цивілізованим світом.

Залишаємо за собою право розпочати широку кампанію інформування української та світової спільноти, дипломатичних представництв, урядів країн, міжнародних організацій про повернення України в стійло тоталітаризму, сповзання влади до риторики і практики "холодної війни".

У своєму прагненні не допустити порушення прав людини та повторної колонізації України будемо використовувати всі можливості: від міжнародних культурних, спортивних, економічних заходів, до проведення відповідних слухань на Всесвітньому форумі українців та парламентами країн вільного світу".

Нагадаємо, що 14 червня Служба безпеки України викликала на допит усіх 16 працівників Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького". Їх трактують як "свідків" у кримінальній справі, відкритій Службою безпеки України за фактом готування до розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.