Спецпроект

Київських реставраторів не викинуть на вулицю - рішення суду

Сьогодні суд виніс вирок за позивом Київського національного музею російського мистецтва до Національного реставраційного центру, що сперечались за приміщення.

Згідно з судовим рішенням, Центр із його приміщень виселяти не будуть.

Про це повідомив голова постійної комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець.

На думку депутата, суд прийняв правильне рішення. В умовах, коли чиновникам байдужа доля закладів культури, він просто зафіксував ситуацію в тому вигляді, в якому вона є зараз.

"Це означає, що для того, щоб забезпечити безконфліктне і процвітаюче існування і розвиток Музею і Центру, високопосадовцям усе ж доведеться сісти за стіл переговорів і знайти прийнятний вихід", - зазначив Бригинець.

Нагадаємо, що у квітні КМДА мало намір виселити Реставраційний центр із робочих приміщень на користь музею російського мистецтва. Між цими двома закладами культури тривала судова суперечка щодо будинку на вул. Терещенківській, 9-б.

Національний реставраційний центр України було створено у 1938 році. Зараз він має філії у Львові, Одесі і Харкові, а творчий колектив центру нараховує близько 200 художників-реставраторів, хіміків, фізиків, біологів, рентгенологів, кліматологів, істориків та мистецтвознавців.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.