Спецпроект

В Калуші хочуть відкрити музей, подібний до "Тюрми на Лонцького"

Делегація калуських краєзнавців відвідала Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького".

Про це повідомляє "Відлуння віків" із посиланням на Західну інформаційну корпорацію.

У Львові директор музею "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий розповів про створення експозиції, поділився досвідом напрацювання проектно-кошторисної документації ремонтних робіт, яких вимагає корпус колишнього слідчого ізолятора НКВД-КГБ, надав методичні консультації.

Калушани мають задум відкрити свій музей-меморіал у підвалах приміщення, де від 1944 до 1950 року розміщувався гарнізон, а саме приміщення до 1956 року використовувалося як тюрма, у якій утримували і катували арештованих борців за незалежність України.

Калуський "Меморіал" за участю репресованих політв'язнів здійснив ідентифікацію приміщення в'язничних камер колишньої тюрми НКВС-КДБ на вул. Січинського, 11. Ініціатори музею мають намір створити на базі колишньої тюрми експозицію українського визвольного руху й збирають для неї історичні матеріали та свідчення очевидців про події 1944-1956 років.

Екскурсію тюрмою "на Лонцького" (ФОТО)

Калуська міська рада підтримала створення музею, передбачивши в бюджеті 70 тис. грн. на відновлювальні роботи.

До речі, існують припущення, що на території між колишнім приміщенням НКВС (тепер - музична школа №1) та колишньою їдальнею (тепер - управління казначейства, поряд зі сквером, де встановлено пам'ятник Іванові Франку) могли існувати підземні ходи та захоронення закатованих.

За свідченням колишнього керівника технічного гуртка Володимира Сікори, "на підлозі і стінах підвалу були згустки крові, які, вочевидь, у 40-х роках ніхто навіть не спробував змити, бодай водою. Залишилося і людське волосся. Місцями воно було приклеєне кров'ю настільки, що не можна було відшкрябати. Окрім цього, добре пам'ятаю написи на стінах, датовані 1946-1947 роками. Це були вишкрябані нігтями та кров'ю звернення до матері, батька, дітей. Загалом - маса прізвищ та, вочевидь, останніх послань".

"Ніколи не казав": "Вперед, хлопці!", завжди: "За мною!"". Пам'яті Сергія Короля

Крайній бій командир "Махно" провів 24 лютого 2023 року. Впродовж ночі ворог вів постійний артилерійський обстріл, а близько 7 години ранку розпочав піхотний штурм з трьох сторін. Командуючи підрозділом та беручи безпосередню участь у стрілецькому бою, Сергій Король не допустив захоплення позицій переважаючими силами противника. Під час бою, який тривав майже шість годин, командир "Махно" загинув.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.