Спецпроект

Музейники звернулися до прокуратури щодо "політичних православних"

Заповідник "Софія Київська" звернувся до прокуратури м.Києва з заявою про несанкціоноване захоронення на території заповідника (біля стін Кирилівської церкви) настоятеля парафії святих Кирила і Афанасія протоієрея Феодора Шеремета.

Про це ZN.UA повідомила директор "Софії Київської" Неля Куковальська. Окрім того, за її словами, документальні свідоцтва події було направлено до Мінкульту і Мінрегіонбуду.

Куковальська повідомила, що жоден державний орган не давав дозволу на це поховання. "Окрім того, благословення на це поховання не дала і Митрополія Української православної церкви", - підкреслила вона.

Прокуратура м.Києва прийняла справу у провадження, передоручивши її Подільській районній прокуратурі.

4 травня представники Союзу православних братств під керівництвом Валентина Лукіяника поховали біля стін Кирилівської церкви протоієрея Феодора Шеремета. Під час поховання стався конфлікт із працівниками заповідника, але до прибуття міліції парафіяни встигли поховати свого пастиря.

Нагадаємо, що музейні працівники перебувають у тривалому конфлікті з місцевою православною громадою, яка використовує храм за домовленістю із заповідником. Особливо він загострився тоді, коли настоятель громади вирішив зафарбувати фрески ХII століття масляною фарбою і винести з храму мармуровий іконостас та ікони Врубеля, оскльки вважали їх неканонічними. Тоді заповідник звернувся до світової громадськості, що зупинило намір настоятеля.

За даними сайту "Релігія в Україні", інша учасниця панахиди за отцем Феодором - регент київського храму в честь ікони Божою Матері "Нев'янучий цвіт" Наталя Савенко, яка раніше служила регентом у Кирилівській церкві, - назвала дії глави Союзу православних братств Валентина Лукіяника провокаційними.

Сайт нагадує, що у 2004 році від стін Кирилівського храму розпочиналися "хресні ходи" політичного характеру на підтримку кандидата на пост президента Віктора Януковича.

Ці марші, витримані у дусі засудженого УПЦ МП "політичного православ'я", організовувалися Валентином Лукіяником і тодішнім настоятелем приходу отцем Феодором Шеремемтою - незважаючи на неодноразові звернення з боку Київської митрополії УПЦ МП до настоятеля з вимогами припинити подібне вплутування церкви у політику.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.