Спецпроект

Київ ігнорує всесвітню "Ніч музеїв". Нема охорони

Муніципальні музеї Києва проігнорували світову акцію "Ніч музеїв", хоча в попередні роки брали в ній участь. У підсумку лише 2 музеї із майже 100, що є в Києві, запланували заходи в рамках згаданої події.

Про це повідомив голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець.

"Безумовно, відмова від участі в такій популярній акції є німим протестом музейників проти ставлення нинішньої влади до музейної справи, - сказав депутат. - Окрім фінансування, рівня зарплат і умов праці музейників є й суто технічна проблема, яка не дає можливості провести в Києві повноцінну "Ніч музеїв" - це охорона музейних закладів.

Бригинець нагадав, що понад рік тому через значну заборгованість київської влади перед службою державної охорони музеї залишились без охорони. На сьогодні переважна більшість музеїв охороняється вдень лише вахтерами, а вночі - сигналізацією. Відповідно музеї фізично не спроможні органзувати роботу в нічний час.

Цього року всесвітня "Ніч музеїв" відбувається 14-15 травня. Список українських закладів, які беруть участь в акції, дивіться тут.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.