Спецпроект

Православного "рабина" з Сатанова визнала влада. Тепер потрібні гроші на синагогу

Завдяки публікації на ІП ентузіаст, який взявся охороняти закинуту пам'ятку архітектури - синагогу-фортецю XVI сторіччя, отримав офіційне визнання. А влада звернула увагу на проблеми реставрації унікальної споруди.

В лютому ІП опублікувала великий матеріал про старовине містечко Сатанів. Серед іншого, у тій статті йшлося про місцевого пенсіонера Бориса Слободнюка, який з власної ініціативи взявся доглядати за зведеною ще у XVI ст. синагогою, яка водночас виконувала роль артилерійської батареї в системі міських укрпілень Сатанова.

До того унікальна історична пам'ятка загальнонаціонального значення стояла абсолютно занедбаною, а в середині місцеві жителі облаштували звалище.

Хоча Борис Слободнюк сам православний українець, він прибрав все те сміття (а це декілька вантажівок) та впорядкував прилеглу територію. При чому абсолютно безплатно. Лише тому, що йому стало соромно за Сатанів, - мовляв, люди чи не з усього світу приїздять подивитися на місцеві старожитності, а тут таке неподобство...

Коли готувалася згадана вище стаття, Слободнюк просив від влади не грошей, а лише "якусь бумагу, що я пам'ятник історії охраняю", бо без цієї "справки" йому важко відганяти від синагоги земляків, які продовжують звозити туди сміття.

Борис Слободнюк посеред "своєї" синагоги - на каменях, з яких читали Тору

Як повідомив "Історичній правді" голова Городоцької райдержадміністрації Володимир Вербановський, наразі Бориса Слободнюка вже зараховано позаштатним співробітником служби охорони культурної спадщини Хмельницької ОДА. Відповідне посвідчення йому нещодавно вручили. Тож він тепер є цілком офіційним охоронцем давньої пам'ятки.

Крім того, за значний внесок в охорону історичної спадщини Городоцького р-ну, Бориса Андрійовича нагороджено грамотою Городоцької РДА та грошовою премією.

Володимир Вербановський сподівається, що до порятунку знаменитої Сатанівської синагоги нарешті долучаться і чисельні єврейські організації України:

"На превеликий жаль, на сьогодні ця унікальна пам'ятка в катастрофічному стані, - сказав Володимир Вербановський про стан знаменитої Сатанівської синагоги. - Десь наприкінці 80-х років місцеві мешканці розібрали на будматеріали потужні контрфорси, що підпирали її стіни. Тепер ці стіни почали розходитися. В стінах і склепінні вже з'явилися тріщини. Якщо процес не зупинити, то за кілька років склепіння і частина стін обваляться. Унікальна пам'ятка історії, аналогів якій немає в усій Східній Європі буде втрачена назавжди".

За словами Вербановського, відповідних коштів для реставрації синагоги в бюджеті району немає.

Через ІП чиновник звертається до представників єврейських організацій за допомогою: "Адже це ще й друга за давністю синагога в Україні. Буде дуже прикро, якщо через людську байдужість ми сьогодні втратимо цю пам'ятку, яка пережила століття й турецькі і татарські гарматні обстріли".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.