Спецпроект

У Вінниці хочуть відкрити ставку Гітлера для туристів

Голова Вінницької обласної державної адміністрації Микола Джига наполягає на створенні туристичного маршруту до "Ставки "Вервольф" (Вінницька область) до Дня Перемоги 9 травня 2011 року.

Як передає кореспондент УНІАН, про це він заявив на нараді в ОДА.

"Навколо цього об'єкта вже багато років точиться багато розмов, тому на «ставці Вервольф" пора створити туристичний маршрут, музей пам'яті жертв фашизму таким чином, щоб цей музей нагадував про ті часи, які пережили наші люди, про жертви та героїзм нашого народу. Також має бути продемонстроване обличчя ворога-фашиста. Ми маємо продемонструвати, якого ворога переміг наш народ", - сказав Джига.

Керівник області доручив, щоб землю під "Ставкою Вервольф" було вилучено з користування "Вінницяоблагроліс" та передано Вінницькому краєзнавчому музею.

За словами Джиги, біля цього об'єкту має бути створений музей, де будуть представлені історичні речі часів Великої Вітчизняної війни.

"Для створення цього об'єкту мають бути направлені усі сили управління культури Вінницької облдержадміністрації та залучені найкращі фахівці області", - наголосив він.

Довідка: Ставка Гітлера "Вервольф" (нім. Werwolf - "вовкулака") знаходилася за 8 км на північ від Вінниці біля с. Коло-Михайлівка. Вона призначалася для керування військовими діями на Східному фронті, а деякі дослідники припускають, що і для подальших бойових дій у напрямку Ірану та Індії.

Будівництво велося з осені 1941 р., діяти почала з квітня 1942, в березні 1944 р., напередодні німецького відступу, ставку висадили у повітря.

"Вервольф" фактично був зменшеною копією головної ставки Гітлера "Вольфшанце" в Східній Прусії. Мала електростанцію, аеродром, водопостачання. Наземна частина - 81 дерев`яний будинок, підземна - три залізобетонних бомбосховища, зокрема головний бункер Гітлера з товщиною стін 2,5 м, перекриттів - 4,5 м.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.