Спецпроект

Ветерани нагадали Путіну, що половину радянських фронтів очолювали українці

"Ми далекі від думки, що цього хотів Путін…Мабуть, ці слова злетіли з вуст керівника сусідньої братньої держави без наміру завдати болю".

Говорити про те, що Росія і без України виграла б Велику вітчизняну війну – означає образити пам’ять загиблих.

Про це йдеться у відкритому листі глави Української спілки ветеранів Афганістану Сергія Червонописького, глави Міжнародного українського союзу учасників війни Володимира Воронова та глави Української спілки в`язнів-жертв нацизму Маркіяна Демидова у відповідь на висловлювання прем’єра РФ Володимира Путіна.

"Ми далекі від думки, що цього хотів Путін…Мабуть, ці слова злетіли з вуст керівника сусідньої братньої держави без наміру завдати болю нам, ветеранам, без наміру принизити або образити дружню Україну", - зазначили вони.

Ветерани нагадали про величезну жертовність України, яка послала на фронти для боротьби з фашистами більш як 6 мільйонів солдат і офіцерів, половина з яких загинули. Також стали жертвами фашизму 4 мільйони мирних громадян України.

Крім того, вони зазначили, що з 15 фронтів, що діяли під час війни, більше половини були очолені маршалами та генералами, українцями за походженням.

У листі також підкреслюється, що ветерани горді високою оцінкою світового співтовариства ролі України в перемозі над фашизмом:

"Адже саме вагомий внесок України у перемогу над фашизмом став запорукою того, що Україна увійшла до числа країн-засновниць ООН і активно брала участь в найперших переговорах на цю тему під час розробки механізму недопущення світових воєн".

Активісти ветеранського руху також нагадують, що після війни "не ділили перемогу ", а кожен п'ятий український солдат із 11 500 воїнів був удостоєний звання Героя Радянського Союзу (2069 чоловік), кожен третій з 104 - двічі Героєм Радянського Союзу (29 осіб) , серед трьох тричі удостоєних цього звання - українець Іван Кожедуб.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.