Спецпроект

Виставка "Народна війна" - про селянські повстання 1920-их років проти червоних

"Тоді в Україну з Росії було відправлено 1 мільйон 200 тисяч регулярного війська - не рахуючи "частин особливого призначення", ЧК, ГПУ, міліції і винищувальних загонів".

Громадський інститут історичної пам'яті відкрив музейну експозицію "Народна війна". Вона стала постійною експозицією Музею радянської окупації, повідомляє "Україна молода".

За виявленими архівними документами, вперше подаються статистичні дані про кількість підпільних антибільшовицьких організацій та повстанських загонів, кількість селянських збройних повстань у всіх тогочасних дев'яти губерніях України.

Про це сказав ініціатор виставки, голова київського товариства "Меморіал" Роман Круцик:

"Ми об'їхали 18 областей України, опрацювали та оцифрували понад 350 фондів і близько 1500 архівних справ. Це майже 70 тисяч документів. Їх слід було проаналізувати й систематизувати.

Свого часу КДБ зобов'язало начальників обласних управлінь зробити паспорти районів iз короткою економічно-політичною характеристикою, починаючи з 1917 року - які були підпільні організації, які повстання, які діяли особистості-отамани".

Стенди виставки розповідають також про тих, хто окуповував Україну і, власне, проти кого чинили спротив "бандитські формування" з хліборобів.

За словами Роман Круцика, архіви свідчать, що у 1920-их роках в Україну з Росії було відправлено 1 мільйон 200 тисяч регулярного війська - не рахуючи "частин особливого призначення", ЧК, ГПУ, міліцію і винищувальних загонів.

"З перших років окупації більшовики організували в Україні репресивно-каральну систему, до якої входило 18 концентраційних таборів. Лише у 1918-20 роках було знищено понад 100 тисяч українців, - стверджує Роман Круцик. - Є документ 1948 року, де наказано здійснити облік в Україні усіх осіб, які від 1917 року брали участь у визвольному рухові, і надати ці списки для їх "переселення у Красноярський край". Цього наміру, на щастя, не здійснили".

Про те, як 90 років тому черкаські селяни воювали з комуністами, читайте в розділі "Колонки"

Довідка: Громадянський інститут історичної пам'яті утворено на базі товариства "Меморіал" як альтернативу державному Інституту національної пам'яті, що його уряд Миколи Азарова віддав прихильнику комуністичної ідеології Валерію Солдатенку.

Цей проект реалізується спільно з "Інститутом Президента Віктора Ющенка "Стратегічні ініціативи", Міжнародним фондом "Україна 3000" та іншими громадськими організаціями. До ради інституту історічної пам'яті входять відомі історики - Володимир Сергійчук, Василь Шендеровський, Володимир В'ятрович, Іван Патриляк.

Громадська установа має потужну дослідницьку базу: всі розсекречені документи архіву СБУ і зовнішньої розвідки в електронній версії. 

Музей радянської окупації працює за адресою: Київ, вул. М.Стельмаха 6-А. Графік роботи: 10-00 - 18-00, вих. - нд., пн. Екскурсії замовляються заздалегідь за тел. 258-00-71.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.