Спецпроект

Нардеп-регіонал хоче, щоб казали не "російський", а "руський"

Вадим Колесніченко намагається пристосувати до "русского мира" навіть українську мову - щоб "возродить русскую идентичность".

Депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко зареєстрував у Верховній Раді проект постанови "Уточнення понятійного апарату мови діловодства державних органів влади, судочинства і т.д." (щодо розмежування прикметників "руський" і "російській").

Депутат, який є керівником руху "Російськомовна Україна", противником українського кінодублювання і організатором виставок про злочини УПА, вважає, що в українській мові існує "прогалина, яка стосується феномену "русскости" на пострадянському просторі, і це не дозволяє адекватно визначити і зрозуміти російську культуру і російську мову як складові частини суспільного життя сучасної України".

мові чинного законодавства, офіційного діловодства, судочинства нашої держави помилково прийнято ототожнювати поняття "российский" і "русский", і вживати їх в українській мові словом «російський», - йдеться у новині від "Російськомовної України". - Цей переклад не тільки не відповідає історичній об'єктивності, але і повністю ототожнюється з дружньою державою - Російською Федерацією. Адже прикметник "російський" має на увазі громадянство, ставлення соціальних і культурних процесів і явищ виключно до цієї держави".

Замість цього існування прикметника "руський" паралельно з прикметником «російський» установили б етнічну та культурну ідентичність, які сягають корінням в стародавню державу - Київську Русь, вважає Колесніченко.

Депутат наголошує, що історично об'єктивним перекладом прикметника "російський" на українську мову є "руський", прикметник «російській» може вживатися виключно для визначення приналежності людини, об'єкта чи явища до Російської Федерації.

Враховуючи вищесказане, Вадим Колесніченко пропонує Верховній Раді України прийняти рішення про заміну прикметника "російській" на прикметник "руський" в законодавчих актах, офіційному діловодстві, судочинстві тощо, де вживаються терміни і поняття, пов'язані "з російською культурою, що сягають корінням в стародавню державу - Київську Русь".

"Історична Правда": якби Вадим Колесніченко відкрив будь-який тлумачний словник, він би побачив, що слово "руський" в українській мові якраз і має значення - "той, що стосується Київської Русі". 

В деяких словниках "руський" також є синонімом слова "український". У Львові з XV сторіччя є вулиця Руська (а не Російська).

Історики використовують прикметник "руський" і тоді, коли пишуть про ранньомодерний період в історії сучасних Білорусі і України (скажімо, "Історія Русі-України" Грушевського). Для тодішньої Росії при цьому використовується прикметник "московський".

Зрештою, у XVII-ому сторіччі Московська держава почала використовувати на своє означення слово "Росія", а не "Русь".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.