Палац Терещенків ХІХ століття на Житомирщині повернули державі

Палац Терещенків у смт Червоному, що перебував у власності Житомирської єпархії УПЦ МП, передали через суд державі.

Про це повідомляє Житомирська обласна прокуратура.

" У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності держави на комплекс будівель орієнтовною вартістю 148 млн грн в особі Міністерства освіти та науки України", – йдеться у повідолменні.

Комплекс охоплює палац ХIX cтоліття, будівлі, де розміщалися авіамайстерня, стайні, а також інші господарські приміщення загальною площею понад 4,4 тисячі м².

Усі споруди, що є культурною спадщиною краю, передали на баланс Коростишівського професійного аграрного ліцею. 

Неоготичний палац у селищі Червоне збудували на замовення польського шляхтича Адольфа Грохольського. Після його смерті палац викупили підприємці Терещенки. У селищі працював їхній цукровий завод та авіазавод, де конструювали власні літаки. Після Жовтневого перевороту в будівлі знаходився притулок для безпритульних дітей. До кінця XX століття тут містилося ПТУ. 

Через кілька років після здобуття Україною незалежності колишній палац було передано жіночому монастирю Святого Різдва Христового УПЦ МП.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.