АНОНС: Урочисте відкриття памʼятника Олександру Довженку у Києві

Анонси подій до 130-річчя від дня народження кінорежисера Олександра Довженка.

Про це повідомив кінознавець Сергій Тримбач.

10 вересня відзначають 130 річниця від дня народження кінорежисера Олександра Довженка (1894-1956). У цей день група кінематографістів побуває на батьківщині митця, у Сосниці на Чернігівщині.

12 вересня у Києві в Червоній залі Будинку кіно відбудеться перегляд Довженкового фільму "Земля" (1930) у супроводі музичного гурту ДахаБраха та коментарями кінокритика Сергія Тримбача. Реставрована копія стрічки надана Довженко-центром.

"Фільм заборонили – брутально, з хамськими формулюваннями в пресі… Нібито сталін, подивившись картину, сказав: "Порнографія!" (у фільмі, як відомо, є плани оголеного жіночого тіла). Тінь смерті звідтоді ходила за Довженком назирці. Поет Владімір Маяковський хотів допомогти – наступного дня після зустрічі з кінорежисером нібито застрелився (куди вірогіднішою є інша версія: розправа енкаведистів; не за підтримку Довженка, звісно, за інші "гріхи")", - зазначив Сергій Тримбач.

Початок о 18.00. Вхід вільний.

13 вересня в центрі подій буде Національна кіностудія імені Довженка. О 14:00 біля центрального входу в кіностудію заплановане урочисте відкриття памʼятника Олександру Довженку, а саме скульптурної групи авторства Володимира Щура, де Довженко і Демуцький застигли у прекрасній миті зйомок геніальної "Землі".

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.