Митрополичі сади у Львові повернули УГКЦ

Після двох розглядів справи у Верховному суді територію біля Собору Святого Юра повернули Українській Греко-Католицькій церкві.

Про це повідомив міський голова Львова Андрій Садовий.

"Територія біля головного Собору Святого Юра завжди історично та законно належала Церкві. Це важливе рішення для громади міста. Дякую всім, хто долучився до відновлення справедливості", — написав Андрій Садовий.

У грудні 2020 року заступник військового прокурора Львівського гарнізону звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах Держспецзв'язку. Вони намагалися скасувати рішення міської ради про передачу земельної ділянки Українській Греко-Католицькій церкві.

Святоюрська гора – це великий комплекс довкола церкви Святого Юра з садом, який заклали у 1762-1771 роках. Ця територія належить до спадщини ЮНЕСКО і перебуває у постійному користуванні Львівської архиєпархії УГКЦ.

На початку 19 століття це був мальовничий парк із трьома терасами довкола митрополичого палацу. З ініціативи митрополита Андрея Шептицького тут висадили фруктовий сад, щоб роздавати фрукти дітям із бідних сімей. Сад зберігся і до сьогодні. 2015 року парк було відкрито для публічних відвідин.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.