АНОНС: Публічний діалог "Викрадення дітей – складова геноциду українців"

Музей Голодомору ініціює проведення 5 червня публічного діалогу "Викрадення дітей – складова геноциду українців".

Про це інформує Музей Голодомору.

У ході війни проти України росія здійснює злочин геноциду, прагнучи знищити українську націю. Однією зі складових геноцидної політики рашистів є викрадення українських дітей. Їх примусово переміщують на територію країни-терориста та передають на виховання до чужого середовища. Ключова мета означених дій – знищення самоідентифікації дітей як українців, перетворення їх на частину російської національної групи, що прямо порушує Статтю ІІ Конвенції ООН "Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього". Правда про злочини москви потребує якомога ширшого оприлюднення та осмислення як в Україні, так і за її межами. 

Говоритимемо про те, чому примусові переміщення українських дітей з правової точки зору є складовою геноциду; як російські загарбники на практиці здійснюють викрадення дітей з окупованих українських територій впродовж 2014—2024 рр.; про їхнє повсякденне становище та подальшу долю в умовах російської неволі; про політику москви щодо їхньої індоктринації та мілітаризації; про кроки, що здійснює Українська держава, аби повернути дітей з росії; про роль громадських волонтерських організацій та міжнародного співтовариства у процесі порятунку українських дітей; а також про те, як сучасна антиукраїнська політика рашистів корелюється зі злочинними діями комуністичного тоталітарного режиму.

Спікери:

Дар'я Герасимчук, радниця-уповноважена Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації

Катерина Рашевська, юристка Регіонального центру прав людини

Онисія Синюк, правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA

Нані Гогохія, кандидатка історичних наук, Луганський національний університет ім. Т. Шевченка

Михайло Костів, доктор філософії в галузі історії, завідувач відділу дослідження геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів Музею Голодомору

Коли: 5 червня, середа, 11:00

Де: Зала пам'яті Музею Голодомору (вул. Лаврська, 3)

Щоб долучитися, реєструйтеся: https://salo.li/2E72A5e

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.