АНОНС: Публічна дискусія "Історична пам’ять кримських татар у розповідях про депортацію"

До 80-х роковин депортації кримськотатарського народу у Музеї війни відбудеться публічна дискусія "Історична пам’ять кримських татар у розповідях про депортацію" та презентація виставки "У портреті предків – моя батьківщина".

Про це інформує Музеї війни.

18 травня 1944 р. кремлівський режим Сталіна вчинив акт геноциду проти найбільшого корінного народу Кримського півострова – киримли, – депортувавши його представників за надуманим звинуваченням до Середньої Азії та інших регіонів Радянського Союзу. Проте історична правда вижила в усних переказах і передалася наступним поколінням кримських татар, яким згодом пощастило повернутися на рідну землю.

Хтось більшою, хтось меншою мірою переповідав історію свого народу, передавав звичаї, релігійні практики дітям та онукам. На те, як це працювало в кримськотатарському середовищі та середовищах інших депортованих із Криму спільнот, проллє світло дискусія "Історична пам'ять кримських татар у розповідях про депортацію".

До участі в заході запрошено представників кримськотатарської громади та істориків. Зокрема, дослідника дитячої пам'яті про депортацію, автора дисертації "Повернення кримських татар на батьківщину в 1956–1989 роках", к. і. н., Мартіна-Олександра Кислого.

Аспекти, що стосувалися життя, депортації інших громад півострова розкриє Юрій (Амір) Радченко, к. і. н., дослідник історії кримських татар, директор Центру дослідження міжетнічних відносин Східної Європи.

Одним із учасників дискусії буде голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

Під час заходу будуть презентовані родинні реліквії Гульнари Бекірової – хустка-марамá та молитовник її мами Рузіє Алідінової, вивезені з окупованого російськими військами с-ща Новоолексіївка на Херсонщині. Хустку Рузіє вишила на своє 17-ліття в депортації в Узбекистані, а в молитовнику – записані від руки молитви, знані напам'ять.

Захід відбудеться у співпраці з Меджлісом кримськотатарського народу та Центром дослідження міжетнічних відносин Східної Європи.

Фотопроєкт "У портреті предків – моя батьківщина" виник як ініціатива Національного музею історії України у Другій світовій війні. Його мета – показати тяглість поколінь кримських татар, які зберігають сімейну, національну, релігійну колективну пам'ять свого народу, попри всі випробування, які йому довелося пережити у ХХ й ХХІ ст. Музей звернувся до відомих в Україні киримли з проханням поділитися своїми родинними фото. Хтось із людей на цих світлинах народився ще в ХІХ ст., хтось був репресований, хтось – депортований. Хтось прийшов на світ у Криму, хтось – на засланні родини в Узбекистані чи на Уралі, а хтось – уже в незалежній Україні.

Сімейні світлини поєднали із сучасними фото дев'ятьох кримських татар, кожен із яких став успішним у своїй царині. Це Представник Президента України в АР Крим Таміла Ташева, дипломати Алім Алієв та Юсуф Куркчі, головна редакторка видання "Українська правда" Севгіль Мусаєва, актор та режисер Ахтем Сеітаблаєв, кінорежисер Наріман Алієв, правозахисниця Гульнара Бекірова, фотограф Еміне Зіятдінова, художник-кераміст Рустем Скибін.

Доєднатися до заходів можна онлайн чи офлайн (трансляція відбудеться на офіційній Facebook-сторінці Музею війни) 16 травня о 15:30.

 

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.