АНОНС: Публічна дискусія "Історична пам’ять кримських татар у розповідях про депортацію"

До 80-х роковин депортації кримськотатарського народу у Музеї війни відбудеться публічна дискусія "Історична пам’ять кримських татар у розповідях про депортацію" та презентація виставки "У портреті предків – моя батьківщина".

Про це інформує Музеї війни.

18 травня 1944 р. кремлівський режим Сталіна вчинив акт геноциду проти найбільшого корінного народу Кримського півострова – киримли, – депортувавши його представників за надуманим звинуваченням до Середньої Азії та інших регіонів Радянського Союзу. Проте історична правда вижила в усних переказах і передалася наступним поколінням кримських татар, яким згодом пощастило повернутися на рідну землю.

Хтось більшою, хтось меншою мірою переповідав історію свого народу, передавав звичаї, релігійні практики дітям та онукам. На те, як це працювало в кримськотатарському середовищі та середовищах інших депортованих із Криму спільнот, проллє світло дискусія "Історична пам'ять кримських татар у розповідях про депортацію".

До участі в заході запрошено представників кримськотатарської громади та істориків. Зокрема, дослідника дитячої пам'яті про депортацію, автора дисертації "Повернення кримських татар на батьківщину в 1956–1989 роках", к. і. н., Мартіна-Олександра Кислого.

Аспекти, що стосувалися життя, депортації інших громад півострова розкриє Юрій (Амір) Радченко, к. і. н., дослідник історії кримських татар, директор Центру дослідження міжетнічних відносин Східної Європи.

Одним із учасників дискусії буде голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

Під час заходу будуть презентовані родинні реліквії Гульнари Бекірової – хустка-марамá та молитовник її мами Рузіє Алідінової, вивезені з окупованого російськими військами с-ща Новоолексіївка на Херсонщині. Хустку Рузіє вишила на своє 17-ліття в депортації в Узбекистані, а в молитовнику – записані від руки молитви, знані напам'ять.

Захід відбудеться у співпраці з Меджлісом кримськотатарського народу та Центром дослідження міжетнічних відносин Східної Європи.

Фотопроєкт "У портреті предків – моя батьківщина" виник як ініціатива Національного музею історії України у Другій світовій війні. Його мета – показати тяглість поколінь кримських татар, які зберігають сімейну, національну, релігійну колективну пам'ять свого народу, попри всі випробування, які йому довелося пережити у ХХ й ХХІ ст. Музей звернувся до відомих в Україні киримли з проханням поділитися своїми родинними фото. Хтось із людей на цих світлинах народився ще в ХІХ ст., хтось був репресований, хтось – депортований. Хтось прийшов на світ у Криму, хтось – на засланні родини в Узбекистані чи на Уралі, а хтось – уже в незалежній Україні.

Сімейні світлини поєднали із сучасними фото дев'ятьох кримських татар, кожен із яких став успішним у своїй царині. Це Представник Президента України в АР Крим Таміла Ташева, дипломати Алім Алієв та Юсуф Куркчі, головна редакторка видання "Українська правда" Севгіль Мусаєва, актор та режисер Ахтем Сеітаблаєв, кінорежисер Наріман Алієв, правозахисниця Гульнара Бекірова, фотограф Еміне Зіятдінова, художник-кераміст Рустем Скибін.

Доєднатися до заходів можна онлайн чи офлайн (трансляція відбудеться на офіційній Facebook-сторінці Музею війни) 16 травня о 15:30.

 

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.