АНОНС: Публічна дискусія "Історична пам’ять кримських татар у розповідях про депортацію"

До 80-х роковин депортації кримськотатарського народу у Музеї війни відбудеться публічна дискусія "Історична пам’ять кримських татар у розповідях про депортацію" та презентація виставки "У портреті предків – моя батьківщина".

Про це інформує Музеї війни.

18 травня 1944 р. кремлівський режим Сталіна вчинив акт геноциду проти найбільшого корінного народу Кримського півострова – киримли, – депортувавши його представників за надуманим звинуваченням до Середньої Азії та інших регіонів Радянського Союзу. Проте історична правда вижила в усних переказах і передалася наступним поколінням кримських татар, яким згодом пощастило повернутися на рідну землю.

Хтось більшою, хтось меншою мірою переповідав історію свого народу, передавав звичаї, релігійні практики дітям та онукам. На те, як це працювало в кримськотатарському середовищі та середовищах інших депортованих із Криму спільнот, проллє світло дискусія "Історична пам'ять кримських татар у розповідях про депортацію".

До участі в заході запрошено представників кримськотатарської громади та істориків. Зокрема, дослідника дитячої пам'яті про депортацію, автора дисертації "Повернення кримських татар на батьківщину в 1956–1989 роках", к. і. н., Мартіна-Олександра Кислого.

Аспекти, що стосувалися життя, депортації інших громад півострова розкриє Юрій (Амір) Радченко, к. і. н., дослідник історії кримських татар, директор Центру дослідження міжетнічних відносин Східної Європи.

Одним із учасників дискусії буде голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

Під час заходу будуть презентовані родинні реліквії Гульнари Бекірової – хустка-марамá та молитовник її мами Рузіє Алідінової, вивезені з окупованого російськими військами с-ща Новоолексіївка на Херсонщині. Хустку Рузіє вишила на своє 17-ліття в депортації в Узбекистані, а в молитовнику – записані від руки молитви, знані напам'ять.

Захід відбудеться у співпраці з Меджлісом кримськотатарського народу та Центром дослідження міжетнічних відносин Східної Європи.

Фотопроєкт "У портреті предків – моя батьківщина" виник як ініціатива Національного музею історії України у Другій світовій війні. Його мета – показати тяглість поколінь кримських татар, які зберігають сімейну, національну, релігійну колективну пам'ять свого народу, попри всі випробування, які йому довелося пережити у ХХ й ХХІ ст. Музей звернувся до відомих в Україні киримли з проханням поділитися своїми родинними фото. Хтось із людей на цих світлинах народився ще в ХІХ ст., хтось був репресований, хтось – депортований. Хтось прийшов на світ у Криму, хтось – на засланні родини в Узбекистані чи на Уралі, а хтось – уже в незалежній Україні.

Сімейні світлини поєднали із сучасними фото дев'ятьох кримських татар, кожен із яких став успішним у своїй царині. Це Представник Президента України в АР Крим Таміла Ташева, дипломати Алім Алієв та Юсуф Куркчі, головна редакторка видання "Українська правда" Севгіль Мусаєва, актор та режисер Ахтем Сеітаблаєв, кінорежисер Наріман Алієв, правозахисниця Гульнара Бекірова, фотограф Еміне Зіятдінова, художник-кераміст Рустем Скибін.

Доєднатися до заходів можна онлайн чи офлайн (трансляція відбудеться на офіційній Facebook-сторінці Музею війни) 16 травня о 15:30.

 

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.