Музею Голодомору передали ікону з пошкодженого обстрілами храму на Сумщині

Музею Голодомору передали ікону "Охтирська Богородиця" — одну з найбільш шанованих ікон Слобожанщини.

Про це повідомив Музей Голодомору.

Артефакт прибув до нас із селища Велика Писарівка, що на Сумщині, а ініціатором передачі став Андрій Пасюга — учасник АТО у 2014 — 2015 роках, а зараз – священник у храмі святого Миколая ПЦУ.

Храм зазнав серйозних руйнувань унаслідок російських обстрілів на початку березня 2024 року: усі вікна вибиті, пошкоджені інтер'єри – впала гіпсокартонова стеля. Храм новий, збудований у 2010-х роках, проте хто передав ікону до храму достеменно не відомо: священник каже, що старші люди часто приносять родинні артефакти до церкви, щоб ті зберігалися у гідному місці.

Ікона, понівечена унаслідок обстрілу, є свідком людських молитов, радощів та печалей, але водночас — і свідком великого злочину рф проти українського народу. Переживши роки лихоліть, старовинний образ, виконаний на дерев'яній дощечці, ледь не був втрачений через навалу новітніх російський варварів. Для росії немає нічого святого — це факт, що не потребує доведення. Тож отець Андрій вирішив, що іконі безпечніше буде в нашому музеї. Дякуємо за довіру! Збережемо цей артефакт як доказ сучасних злочинів путінської росії.

 

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".

Командир гармати "Історик"

Іменем ужгородця Миколи Гаєвого назвали Центр сучасної історії в Українському католицькому університеті.

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.