Мінкультури вилучило могилу комуністів Литвинових у Полтаві з реєстру пам'яток

Тепер поховання братів Литвинових можуть перенести із центру Полтави.

Про це повідомляє представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.

Міністерство культури та інформаційної політики України виключило з Держреєстру нерухомих пам'яток України братську могилу борців за владу Рад, яка розташована у Петровському парку Полтави. Це могила комуністів: братів Петра та Анатолія Литвинових. Могилу як "пам'ятку історії" внесли у Держреєстр відповідно рішення виконкому Полтавської облради народних депутатів, яке ухвалили у квітні 1982 року.

"Ця плита звеличує братів Літвінових, які скоювали і тоді, понад сто років тому, злочини проти українців. Анатолій і Пьотр Літвінови обіймали керівні посади в органах окупаційної комуністичної радянської влади. Один був уповноваженим жорстокого карального репресивного органу влади більшовицької Росії — Всеросійської Чрезвичайної комісії (ВЧК), яка згідно зі злочинними декретами Владіміра Лєніна впроваджувала політику "червоного терору". Інший керував полтавським відділенням продбюро, що було ланкою в системі ленінської "продразверстки"", - зауважив Олег Пустовгар. 

Тепер поховання братів Литвинових можуть перенести із центру Полтави. Задля цього регіональний представник Українського інституту національної пам'яті Олег Пустовгар, направив звернення до секретаря міськради Катерини Ямщикової. Звернення стосується перенесення останків комуністів на одне із комунальних кладовищ. Таке розпорядження Катерина Ямщикова, як виконувачка обов'язків міського голови, може ухвалити одноосібно до 27 квітня, відповідно законодавства про деколонізацію топонімії.

Братську могилу комуністів у Петровському парку неодноразово обливали фарбою. У серпні 2020 року київський журналіст та історик Вахтанг Кіпіані пропонував перенести могилу комуністів з парку. 

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.