У Рівному демонтували фігури партизанів і барельєф на пагорбі Слави

Це останній архітектурно-скульптурний комплекс, який підпадав під закон про декомунізацію.

Про це пише Суспільне.

8-метрову композицію з двох партизанів і дівчинки а також триметровий барельєф з 18-ти фігур демонтували на пагорбі Слави у Рівному. 

"Уламки ми віддамо в лабораторію і здамо на металобрухт. За ті кошти, які отримає, наприклад, трест, ми хочемо придбати дрони і передати нашим військовим. Що стосується саме стіни, вона відновиться і буде в такому ж кольорі, у якому вона зараз є. Плануємо колись зробити там музей, він буде після перемоги. І так само, цей монумент ми відновимо і зробимо для наших героїв", - повідомив в.о. міського голови Рівного Віктор Шакирзян.

Архітектурно-скульптурний комплекс у 1985 році. 

"Монумент готувався як подарунок Рівному. Пагорб Слави він називався і цей монумент теж як слава радянській зброї. Якщо ми подивимось на барельєф, який був біля великої скульптури, там були і партизани, і радянські воїни, і діти, яких вони нібито визволяли. Цей монумент підпадав під закон про декомунізацію і його зняли правильно. Але на той час, коли відкривали цей пам`ятник, він не був до кінця дороблений. Під пам`ятником мав бути музей. Але так, як гроші закінчилися, вони просто заварили те приміщення і приміщення не використовувалося", - розповів краєзнавець Микола Бендюк.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.