Конфісковані у Медведчука картини закликають передати до музеїв

Міністерство культури та інформаційної політики та низка фахівців закликали передати до українських музеїв картини, конфісковані в екснардепа Віктора Медведчука, які Агентство з розшуку та менеджменту активів виставило на продаж.

Про це йдеться в заяві міністерства.

"МКІП просить провести експертизу робіт, вилучених у Віктора Медведчука, та передати цінні твори до українських музеїв, чиї колекції постраждали внаслідок війни або були викрадені під час окупації. Адже культурна цінність цих творів мистецтва може значно перевищувати економічну", — йдеться в заяві міністерства.

19 квітня Агентство з розшуку та менеджменту активів оголосило про початок конкурсу та визначила дату оголошення переможця — 9 травня 2024 року. Це рішення прийняли на засіданні Комісії з питань проведення конкурсного відбору юридичних осіб, які здійснюють реалізацію арештованих активів, до складу якої входять представники АРМА, Міністерства юстиції України та Міністерства економіки України.

Проте, заступник голови комісії Станіслав Петров повідомив, що якщо в колекції виявлять картини, що становлять культурну цінність для держави, Агентство може прийняти рішення призупинити процедуру їх продажу. 

Вилучені у 2022 році картини Медведчука весь цей час зберігаються в окрему приміщенні Національного художнього музею, відповідно до необхідних умов й температурного режиму.  

Проти виставлення картин на продаж виступили й низка українських мистецтвознавців. Зокрема, мистецтвознавиця, кураторка, авторка книг про українське мистецтво Діана Клочко написала на своїй сторінці у Фейсбук:

"Як відомо, мистецтво у нас, що в музейних збірках, що у публічних просторах, належить Мінкульту. Яке також, як оператор усього музейного фонду країни, я думаю, має право придбати для українського народу певні артефакти. Не все ж надавати і забирати статус "пам'ятки", колись треба і про власне пам'ятки подбати. Наприклад, про фрагмент Біблії Гутерберга, який зрадник медведчук так широко і пишно анонсував у 2020 році, але нікому з медіа чи фахівців не показав. От і було б добре усім зацікавленим нарешті цей безцінний фрагмент бодай побачити".

Ексзаступниця міністра культури Ірина Подоляк назвала це рішення "аукціоном небаченої щедрості" і звернула увагу, що АРМА не оприлюднює повного переліку картин із колекції Медведчука, яку збирається виставити на продаж.

Нагадаємо, у 2022 році правоохоронці наклали арешт на 264 картини Віктора Медведчука. До його колекції належать роботи Івана Айвазовського, Володимира Орловського, твори закарпатських митців XX століття Йосипа Бокшая, Гаврила Глюка й Адальберта Ерделі, а також ікони з бурштину та бісеру. За рішенням суду, їх передали в управління Агентства з розшуку та менеджменту активів для реалізації, яке готує їх до продажу. Зараз ці твори тимчасово зберігаються в Національному художньому музеї.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.