Науковці Могилянки та університету Глазго запрошують українців стати "археологами війни"

Катедра археології НаУКМА та дослідники з Центру вивчення війни університету Глазго запустили краудсорсинговий проєкт «Війна говорила до нас гучно через вибухи та тихо через речі».

Про це йдеться на сайті Києво-Могилянської академії.

Зазвичай спогади про війну записують вже після її завершення. Натомість мета цього проєкту полягає в прагненні зафіксувати свідчення й матеріальні прояви того, як суспільство переживає війну, просто під час бойових дій. Проєкт покликаний залучити українців до команди "археологів війни" для збору матеріалів, які створюють контекст, розповідають історії та допомагають краще зрозуміти, як цивільне населення реагує на війну в режимі реального часу.

Команда збирає фото-, відео-, аудіоматеріали та спогади про події, речі, ландшафти, які демонструють матеріальний вплив війни на суспільство.

"Ця війна триває вже більше десяти років і загрожує не лише територіальній цілісності України, але і українській культурі та ідентичності. За таких умов поняття ідентичності постає перед нами в новому ракурсі та набуває іншого значення. Все це відбивається у предметах і просторах, які оточують людей. Вони змінюють функції та інтегруються з однієї сфери життя в іншу. Артилерійські снаряди перетворюються на попільнички, окопи вкриваються клумбами, старлінки стають частинами безпілотної техніки, а вибухівку прикріплюють до весільних дронів.

Археологія розробила широкий спектр інструментів для вивчення предметів, які створюють люди, та просторів, в яких вони живуть, і це може допомогти нашому розумінню того, як люди переживають війну. Адже будь-які соціальні явища відображаються у матеріальній культурі, що нас оточує. Вона відбиває особливі аспекти української ідентичності та те, як суспільство справляється з такими викликами. Документування цих явищ дає змогу не лише вивчати, а й зберігати українську ідентичність та культуру", — зазначає керівник проєкту в Україні, завідувач катедри археології НаУКМА, Олег Білінський.

Початок загальноукраїнській ініціативі поклало пілотне дослідження студентів та дослідників Могилянки, які вивчали прояви впливу війни на звичайних людей. Завдяки цьому дослідженню зібрано приклади того, як змінилися речі та простір, що оточує українців. Гільзи від снарядів стали мистецьким полотном художників, на писанках з'явилися емблеми бригад ЗСУ, а у бліндажах — дивани та цивільні меблі.   

Своє продовження проєкт отримав завдяки партнерській угоді між НаУКМА та університетом Глазго. Ініціаторами угоди були завідувач катедри археології НаУКМА Олег Білінський, професор Тоні Поллард та доктор Іен Бенкс з Шотландського центру досліджень війни та археології конфліктів в університеті Глазго.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.