Спецпроект

Українці вимагають позбавити Волтера Доранті Пулітцерівської премії

Музей Голодомору закликає долучитися до підписання петиції про позбавлення американського журналіста Волтера Доранті Пулітцерівської премії, який доклався до приховування та заперечення Голодомору.

Про це інформує Музей Голодомору.

Волтер Дюранті – відомий журналіст, спеціальний кореспондент New York Times у Москві, який доклався до приховування та заперечення Голодомору. Його матеріали початку 1930-х років є яскравим прикладом дезінформації, яка допомагала комуністичному режиму приховувати від світу факти масової смертності від голоду. На жаль, у 1932 році за серію репортажів про життя в СРСР Дюранті вручили Пулітцерівську премію – найпрестижнішу журналістську нагороду.

У 2021 році Комітет США з вшанування Голодомору-геноциду (U.S. Committee for Ukrainian Holodomor Genocide Awareness) ініціював петицію про позбавлення Волтера Дюранті Пулітцерівської премії. На сьогодні її підписали більше 10 000 людей.

Історик, старший науковий співробітник нашого музею Андрій Козицький у своїй книзі "Велика брехня" пише: "Журналіст спробував висунути зручне для більшовиків пояснення: порівняно незначну смертність, за його словами, викликав не голод, а хвороби; а оповіді про голодування були сильно перебільшеними. Таким чином, В. Дюранті вдався до заперечення у формі тривілізації проблеми, свідомо її применшуючи та баналізуючи".

Хоча спроб позбавити Волтера Дюранті Пулітцерівської премії було декілька, він досі залишається її лауреатом. У 2003 році до дослідження діяльності цього журналіста було залучено незалежних експертів, які вказали, на значні маніпуляції Дюранті, але все ж Пулітцерівський комітет прийняв рішення залишити премію Дюранті.

Закликаємо долучитися до підписання цієї петиції за посиланням.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.