У Львові відкрили меморіальну дошку Любомиру Гузару

На фасаді храму Безсрібників Косми і Дам’яна відкрили та освятили меморіальну таблицю Главі і Отцю Української греко-католицької церкви, Почесному громадянину та уродженцю Львова Блаженнішому Любомиру Гузару.

Про це повідомляє Львівська міська рада.

Саме в цьому храмі весною 1933 року охрестили Блаженнішого Любомира. Чин благословення пам'ятної таблиці звершив Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Патріарх Святослав.

Також Патріарх Святослав освятив катехитичний клас імені Любомира Гузара, який відкрили при храмі. На урочистість завітали владики та духовенство, представники влади, жертводавці і благодійники, мешканці та гості Львова.

Любомир Гузар очолював Українську греко-католицьку церкву 10 років (2001–2011). За цей час йому вдалося перенести престол УГКЦ до Києва, фактично зробивши церкву всеукраїнською. Він також став першим в історії УГКЦ Патріархом, який зрікся престолу. Звання Почесний громадянин міста Львова Блаженнішому Любомиру було присвоєно у 2008 році.

Блаженніший Любомир помер 31 травня 2017 року, на 85-му році життя після важкої недуги. 26 лютого 2024 року Патріарх Святослав Шевчук оголосив початок беатифікаційного процесу Блаженнішого Любомира Гузара.

 

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".

Командир гармати "Історик"

Іменем ужгородця Миколи Гаєвого назвали Центр сучасної історії в Українському католицькому університеті.

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.