Сковорода замість Пушкіна. У Харкові пропонують перейменувати 65 топонімів

Міський голова Харкова Ігор Терехов пропонує перейменувати одну з цетральних вулиць міста, названу на честь російського поета Алєксандра Пушкіна, натомість назвавши її іменем українського філософа Григорія Сковороди.

Про це повідомляє Харківська міська рада.

Ввечері 24 січня міський голова Ігор Терехов повідомив, що після останніх обстрілів центра Харкова вирішив перейменувати Пушкінську.

"До вчорашнього дня я не поспішав із рішенням змінити назву вулиці Пушкінської. Я, як і багато харків'ян, завжди відчував, що Пушкін — це не про сучасну Росію, не про ту реальність, яку путінський режим намагається насаджувати, використовуючи велич історичних постатей для своєї вигоди. Але після того, як ворог завдав жахливих ударів по нашому місту, забрав життя невинних і перетворив будинки на руїни, ми бачимо реальну ціну таких рішень", — написав він у своєму телеграм-каналі.

Ігор Терехов запропонував перейменувати вулицю Пушкінську на вулицю Григорія Сковороди.

"Я пропоную дати вулиці ім'я нашого великого земляка — Григорія Сковороди. Людини, чия філософія життя та свободи була в корені протилежною імперським амбіціям. Він учив нас цінувати життя та свободу кожної людини, і ці принципи є найкращою відповіддю на виклики, з якими ми зараз стикаємося", — пояснив мер Харкова.

З 24 до 26 січня триває громадське обговорення у формі електронного опитування.

Серед пропозицій:

  • вулицю Пушкінська замінити на Григорія Сковороди;
  • вулицю Короленка — на Миколаївську;
  • вулицю Ромена Роллана — на Леся Курбаса;
  • вулицю Омську — на Бахмутську;
  • вулицю Хабарова — на Хладопромівську;
  • майдан Першого Травня — на майдан Іподрому.

Детальніше ознайомитися з усіма пропозиціями та долучитися до обговорення можна за посиланням.

 

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.