У Харкові пропонують перейменувати вулицю і провулки на честь сотника армії УНР

Харківська "Спілка ветеранів АТО" звернулася до Харківського міського голови Ігоря Терехова із пропозицією перейменувати п'ять топонімів на честь сотника армії УНР Олекси Костюченка.

Про це пише "Деколонізація Україна".

"ГО "Спілка ветеранів АТО" шанує пам'ять козаків часів Війни за Незалежність 1917-1921 рр. Ми шануємо й цінуємо збереження пам'яті про відомих діячів Української революції та Визвольних змагань 1917-1921 рр., а також видатних діячів Армії УНР, які народилися у місті Харків", — сказано у зверненні.

Пропонують перейменувати такі топоніми:

  • вулицю Таганську,
  • провулок Таганський,
  • провулок Таганський 1-й,
  • провулок Таганський 2-й,
  • провулок Таганський 3-й.

Олекса Костюченко народився 17 (29) лютого 1892 року у слободі Іванівка (Харків) у родині міщанина із Полтавщини. Навчався у Харківській реальній школі, потім у Харківському технологічному інституті. Був сотником армії Української народної республіки, ад'ютантом Харківського слобідського полку, начальником штабу Харківського слобідського коша. Служив у 6-й Січовій стрілецькій дивізії Армії УНР. Редактор, перекладач і журналіст.

У 1914 році його призвали до російської армії. Закінчив Чугуївську військову школу, поїхав на фронт у складі Чорноморського полку, пізніше — Комаровського полку. У листопаді 1917 року взяв відпустку та повернувся до України. У 1918 році вступив до 42-го пішого Валківського полку (дислокувався у Харкові). Брав участь в Антигетьманському повстанні. До Коша військ козацьких Харківщини долучився у листопаді 1918 року. Мав хрест Симона Петлюри.

У 1940 році його заарештували. Це сталося під час захоплення Радянським союзом Галичини. Під час етапування, після 22 червня 1941 року, зник безвісти.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.