У Києві з'являться вулиці Михайла Гориня та Миколи Руденка

У процесі дерусифікації та з метою увіковічення українських героїв у столиці перейменували та найменували ще 29 об’єктів.

Про це повідомили на сайті Київської міської ради.

"Ми виходимо на фінішну пряму і невдовзі буде остаточно завершено процес дерусифікації міських об'єктів. Більше місця російським наративам на карті столиці ніколи не буде", — сказав секретар міськради Володимир Бондаренко.

18 січня перейменували та присвоїли нові назви низці міських об'єктів:

Печерський район:

  • вулиця Салтикова-Щедріна — вулиця Сергія Миронова;
  • скверу між вулицею Михайла Омеляновича-Павленка та Іподромним провулком у присвоєно ім'я Дмитра "Да Вінчі" Коцюбайла;
  • скверу між вулицями Бастіонна та Михайла Бойчука присвоєно ім'я Миколи Мозгового.

Шевченківський район:

  • провулок Тропініна — провулок Анатолія Кудрицького;
  • вулиця Отто Шмідта — вулиця Князя Володимира Мономаха;
  • вулиця Академіка Туполєва — вулиця Мрії;
  • частина вулиці Оранжерейної (від вулиці Юрія Іллєнка до вулиці Дорогожицької) — вулиця Праведників.

Святошинський район:

  • вулиця Григорія Онискевича — вулиця Павла Глазового;
  • вулиця Анатолія Пантелькіна — вулиця Володимира Гапоненка;
  • бульвар Кольцова — бульвар Миколи Руденка;
  • вулиця Миколи Краснова — вулиця Гетьмана Кирила Розумовського;
  • вулиця Спартаківська — вулиця Бахчисарайська;
  • вулиця Огарьова — вулиця Олександра Оксанченка;
  • вулиця Червонозаводська — вулиця Олексія Бездольного.

Дніпровський район:

  • вулиця Бажова — вулиця Сергія Набоки;
  • вулиця Плеханова — вулиця Бориса Мартоса;
  • вулиця Комбінатна — вулиця Дениса Рачінського;
  • вулиця Петра Запорожця — вулиця Чорних Запорожців.

Солом'янський район:

  • вулиця Бакуніна — вулиця Олега Афанаса;
  • провулок Металістів — провулок Оксани Вороніної;
  • вулиця Академіка Карпінського — вулиця Академіка Возіанова;
  • провулок Федосєєва — провулок Мар'яна Гаденка;
  • вулиця Сурикова — вулиця Дениса Монастирського.

Подільський район:

  • вулиця Верещагіна — вулицю Ворзельська.

Голосіївський район:

  • вулиця Сєченова — вулиця Зої Бутенко.

Деснянський район:

  • безіменній площі на розі вулиць Радунської та Милославської присвоєно назву "площа Героїв Чернігова";
  • вулиця Тургенєва — вулиця Михайла Осадчого.

Дарницький район:

  • вулиця Канальна — вулиця Гліба Бабича.

Оболонський район:

  • вулиця Єрмака — вулиця Михайла Гориня.
 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.