У заповіднику "Древній Звенигород" створили цифрові 3D копії середньовічних артефактів

У заповіднику «Древній Звенигород» на Львівщині з’явилися цифрові копії 20 артефактів княжого міста X-XIII ст.

Про це пише zaxid.net.

Оригінальні знахідки зі Звенигорода зберігаються у Львівському історичному музеї та Музеї археології Інституту українознавства ім. Крипʼякевича НАН України, їх виявили археологи у різні роки досліджень.

Середньовічні артефакти у форматі 3D можна переглянути в музеї на чотирьох стаціонарних планшетах, які поділені за тематикою: духовне життя Звенигорода, культура, побут, торгівля.

На кожну тему оцифрували кілька найцінніших та найунікальніших артефактів. До прикладу, тут є кам'яна хрестильниця, якою, як припускають історики, могли хрестити князя Ярослава Осмомисла, найдавніший музичний інструмент – гуслі або настільна гра "Млин".

Проект реалізували завдяки гранту Goethe-Institut. Нові 3D моделі доповнять мандрівку Звенигородом в окулярах віртуальної реальності, в яких кожен відвідувач може не лише оглянути, як виглядало місто, вулиці чи архітектура, але й "зайти" в приміщення, оглянути інтер'єри княжого палацу чи храму.

Звенигород – одне з найдавніших столичних міст Галицької Русі. Перша згадка зафіксована у літописах у 1086 році. Його збудував в XI ст. князь Володар Ростиславович, правнук Ярослава Мудрого. Найбільший розквіт міста припав на часи князювання його сина Володимирка, батька Ярослава Осмомисла. У XI-ХІІІ ст. Звенигород був столицею князівства. У 1241 році місто спалили монголо-татари. Культурний шар добре зберігся у ґрунті завдяки тому, що тут майже не було пізніших будівель. У 2020 році у Звенигороді створили заповідник.

 

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".