Спецпроект

АНОНС: Брифінг "Голод як зброя. Від Леніна до Путіна"

22 листопада о 16:30 відбудеться брифінг на тему: "Голод як зброя. Від Леніна до Путіна".

Про це інформує Інститут історії України НАН України.

У 2023 році минають 90-і роковини від злочину Голодомору 1932-1933 років.

У ХХ столітті голод як зброю почали активно використовувати як метод розправи з неугодними. Найбільшого поширення терор голодом отримав серед комуністичних режимів.

Ідеологами використання голоду як зброї вважають творців "червоного терору", зокрема Володимира Ульянова-Леніна, Льва Троцького та, звісно, Сталіна.

Спікери:

⦁ Людмила Гриневич, історикиня, докторка історичних наук, професор, провідна наукова співробітниця Інститут історії України НАН України, директорка Українського Науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору (HREC IN UKRAINE).

⦁ Геннадій Єфіменко, історик, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу історії України 20-30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НАН України.

⦁ Максим Майоров, історик, політолог, співробітник Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки.

⦁ Юрій Олійник, кандидат політологічних наук, Керівник дослідницьких програм Недержавного аналітичного центру " Українські студії стратегічних досліджень".

⦁ Ігор Семиволос, історик, політолог, сходознавець, директор Центр близькосхідних досліджень НАН України.

⦁ Володимир Тиліщак, історик, кандидат історичних наук, в.о. Голови Український інститут національної пам'яті.

⦁ Андрій Іванець, провідний науковий співробітник Інституту дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду, кандидат історичних наук.

⦁ Ihor Stambol, модератор, кандидат історичних наук, координатор прес-центру Українського кризового медіа-центру.

Питання до обговорення:

- Голод як зброя в історичній ретроспективі

- Радянські "ідеологи" терору голодом. Ленінська "хлібна монополія"

- Терор голодом. Кремлівські інструменти упокорення у 1921 – 1923 та 1932 – 1933 роках.

- Продовольчі питання в кремлівській політиці як засібсутвердження політичних впливів та їх наслідки

- Голод як супутник комунізму в світі

- Нинішні спроби країни-агресора використати питання продовольства і провокування голоду для досягнення власних цілей

Онлайн-трансляція відбудеться на Facebook-сторінці, YouTube-каналі та сайті УКМЦ.

Свої питання можете писати до початку події під анонсом або на press@uacrisis.org, а також під час самої події в коментарях до трансляцій.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.