Спецпроект

"Голодомор. Літописці": Суспільне презентує документальний серіал до 90-х роковин Голодомору

Суспільне Мовлення презентує прем’єрний показ документального циклу «Голодомор. Літописці» до 90-х роковин Голодомору 1932-1933 років.

Про це інформує Суспільне.

Проєкт створений на замовлення і за сценарієм Суспільного Мовлення компанією Fresh Production Group.  

"Голодомор. Літописці" покажуть на платформах Суспільного:

  • з 22 по 25 листопада о 21:00 — на телеканалі Суспільне Культура;
  • 25 листопада 11:10–12:50 — 1-2 серія; 22:00–23:40 — 3-4 серія — на місцевих каналах Суспільного; 
  • 25 листопада — 1-2 серія на ютуб-каналі Першого;
  • 26 листопада — 3-4 серія на ютуб-каналі Першого.

"Голодомор. Літописці" — це перша документальна спроба розказати все, що важливо знати про Голодомор. Літопис найжахливіших подій в історії України — голоду, який був штучно створений комуністичним режимом СРСР задля знищення українського народу. 

Автори мінісеріалу фокусуються на пошуках формули геноциду. Разом із провідними дослідниками Голодомору вони шукають відповідь, чому для пояснення масштабів катастрофи недостатньо розуміти самі тільки геноцидні наміри Сталіна. 

"Я дуже багато знаю про Голодомор, прочитав багато книжок, розпитував своїх близьких старшого покоління, свою бабусю зокрема, про те, як вони пережили цей жахливий досвід, і здавалося, мене важко було чимось здивувати, але ця історія… Це насправді нескінченно вражає: як так — всі все знають, консульські служби про це повідомляють, в пресу історія проривається, але бачимо абсолютну концентровану байдужість світу до факту, що в центрі Європи вмирають, гинуть від голоду мільйони людей", — зазначає автор сценарію, історик і автор проєктів Суспільного Мовлення Олександр Зінченко.

У чотирьох серіях: "Столиця відчаю", "Ура Сталіну!", "Вершники апокаліпсиса" та "Тінь" автори проєкту проводять докладне історичне розслідування про те, як так сталося, що світ знав і мовчав, що са́ме було відомо й кому, і чому ми сьогодні такі, які є. Чиї ми нащадки і як нам пропрацювати цю травму.

"Моя бабуся народилася 24 березня 1934 року в лісі на Слобожанщині, куди раніше було вигнано її батька-куркуля з родиною. Він добровільно віддав все своє зерно, майно та худобу радянській владі. За це його принаймні не розстріляли. Відбиваючись від вовків, збираючи дикі рослини та гриби, родина зуміла вижити під час Голодомору. Бабуся пам'ятала про це завжди! Тому для мене, як і для багатьох українців, це не просто чергова історія... Це літопис нашої країни. Це особисте", — ділиться режисер-постановник Fresh Production Group Роман Барабаш.

У зйомках документального циклу взяли участь світові та українські дослідники Голодомору: журналістка, авторка книжки "Червоний голод. Війна Сталіна проти України" Енн Епплбом; журналіст, письменник, автор книжки "Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала" Мірослав Влеклий; психологиня, авторка дослідження "Психологічні наслідки Голодомору в Україні" Вікторія Горбунова; історикиня, дослідниця радянської історії та Голодомору Дарія Маттінглі; історик, директор Центру українських досліджень Кембриджського університету Рорі Фіннін; історик, директор Українського наукового інституту в Гарварді Сергій Плохій; президент України (2005-2010 рр.) Віктор Ющенко, під час президентства якого Голодомор 1932–1933 років було визнано геноцидом українського народу, та інші.

 

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.