Держмистецтв запускає онлайн-проєкт "Голодомор. Історії роду"

До 90-тих роковин Голодомору 1932-1933 років Держмистецтв запускає онлайн-проєкт “Голодомор. Історії роду”, який покликаний вшанувати пам’ять жертв геноциду, спонукати українців досліджувати історію власного роду та показати глибину трагедії на конкретних прикладах простих українських родин.

Про це йдеться на сайті Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти.

Протягом місяця до Дня пам'яті жертв голодоморів, який цьогоріч припадає на 25 листопада, Держмистецтв на своїх сторінках у соціальних мережах Facebook та Instagram публікуватиме історії-оповіді, записані зі слів очевидців, які пережили Голодомор 1932-1933 років, та закликає українців долучатися власними дописами та розповідати про свідчення їхніх родичів-очевидців тих страшних подій.

Відомо вже багато особистих розповідей про Голодомор, які згадуються щорічно, однак у родинах багатьох українців є свої унікальні історії, пов'язані з цією трагедією. У когось родичі боялись про це переповідати, у когось говорили коротко, натяками, або описували лише якийсь один епізод, що їм запам'ятався, однак всі ці історії важливі. Важливі не лише для окремо взятої української родини, а й для нашої країни загалом, бо вони як пазли складають велику картину всезагального та всенародного лиха, яке огорнуло наші землі в 1932-1933 роках.

Проєкт Держмистецтв закликає глибше пізнавати історію власного роду та розповісти про те, яким чином рідним вдалось пережити той голод.

Щоб долучитись до проєкту потрібно опублікувати на власних сторінках у Facebook чи Instagram родинну історію про геноцид, який переживали рідні, та додати хештег #Голодомор_Історії_роду і позначити Держмистецтв у своїх дописах.

До того ж, історії, пов'язані з Голодомором, та світлини родичів можна надсилати на e-mail: press@arts.org.ua. Ці розповіді також будуть опубліковані на їх сторінках.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.